Розділ 9

Князівські мисливці ще вдосвіта підготували собак і коней до полювання. Як тільки червоне сонце піднялося над обрієм, князь Максим та його почесні гості вирушили в дорогу. Процесія промчала сонними вуличками Арограду, прогуркотіла опущеним мостом і увірвалася в ранковий ліс, оповитий мокрим серпанком. Князівський жовтий прапор з синім левом дріботів у холодному повітрі.

Головний мисливець вів процесію до місця де заздалегіть підгодовували дичину. Гончі пси збуджено гавкали і скавчали передчуваючи веселу пригоду. Служники ледь стримували їх на повідках. Роман наздогнав Ольгу.

Дівчина впевнено сиділа на білому коні. Яскраво-блакитний плащ накривав плечі княгині. Від прохолоди і швидкої їзди щічки вкрилися легким рум’янцем. Ольга усміхнулася козакові. Фалук похмуро спостерігав за ними.

Мисливці зупинилися біля двох розлогих дубів де їх чекали загоничі. Слуги розкладали столи та стільці для майбутнього бенкету. Кухарі розкладали своє начиння, щоб швидко приготувати впольовану дичину.

Головний мисливець розставив усіх в довгу шеренгу. Потужний звук давнього мисливського рогу розігнав ранкову дрімоту і збив крапельки роси з кущів, що росли поруч. Гончаки зірвалися з місця й помчали вперед, ледь торкаючись землі. Полювання почалося.

Дуже скоро пси натрапили на сліди кількох косуль. У мисливців прокинувся азарт. Люди підганяли коней щоб не відставати від гончаків. Горяни та ари мали перевагу перед жителями степу – амазонками і козаками. Вони краще орієнтувалися у мало прохідних хащах.

Князь першим вполював молоду косулю. Треновані пси вигнали тонконогу тварину прямо під влучний постріл Максима. Вожді інших племен вирішили не відставати. Вони продовжили полювання з іще більшим завзяттям.

Фалук стишив хід свого коня і звернув з протоптаної дороги. Він зупинився біля сухого велетенського клена. З кущів безшумно вийшов Лютий.
- Чому ви не вбили посланців? – сказав радник князя

- Вони змогли відбитися.

- Молот сказав, що ти припинив бій тоді коли вже майже вбив сина отамана.

- Молот просто дурний. Кажу ще раз: вони виявилися сильніші на той момент.

Фалук прискіпливо подивився у темні провалля очей вовкулаки.

- Ви готові?
- Так. Брати чекають в умовленому місці.
- Щоб цього разу все пройшло добре, - сказав Фулук і помчав наздоганяти мисливців.

Цього разу полювання не захоплювало Романа. Спостерігши за тим, як Ольга відстала від основної групи мисливців, син гетьмана поїхав за нею. Княжна впевнено скеровувала свого коня в потрібному напрямку. Роман наздогнав її коли вона зупинилася під старим високим дубом з широкою кроною.

Навколо велетня юрмилися молоді дубки та клени. Колись давно навколо старого дуба була галявина, яка з часом зникла під натиском лісового моря. Загадкова тиша панувала навкруги. Пахло пахло сирістю та прілим листям. Здавалося, що повітря застигло і його можна різати на шматочки.

’язавши коня до химерно вигнутої гілки, Ольга зупинилася неподалік масивного стовбура. Роман став поруч.

- Дивись, - сказала княжна, вказуючи на землю перед собою.

Крізь щільний покрив трави, опалого листя та гнилих гілок, проглядалася кам’яна плита. Ольга взялася руками розчищати загадкову брилу.

Роман зупинив її і з допомогою ножа закінчив почату роботу. На гладкій темній поверхні хтось майстерно вирізав рівні рядки незрозумілих знаків, які віддалено нагадували зображення тварин і птахів.

- Що це? – запитав Роман, витираючи спітніле чоло.

- Ніхто не знає, - Ольга провела рукою по холодному каменю. – Щоб дізнатися про ці плити, батько наказав передивитися всі літописи, розпитати всіх старожилів, та марно.
- Значить їх кілька?
- Ми знайшли три. Але я не здивуюсь, якщо плит виявиться більше.

стояла поруч і дивилася задумливим поглядом у непрохідні хащі. Роман не міг стримувати бажання. Він нахилився до неї і торкнувся її уст. Ольга відповіла не сміливим поцілунком. Їхні тіла сплелися в одне ціле.

Дівочі пальці натрапили на Романів оберіг під сорочкою. Ольга здивовано подивилася на козака.

- Цю половинку монети, подарував мені батько, коли я був маленьким хлопчиком. – сказав Роман.

- Чому тільки половину?

- Інша частина в мого брата.

- Де твій брат зараз?

Роман тяжко зітхнув.

- В дитинстві, його викрали вовкулаки.

- Пробач. Я не знала. – Ольга торкнулася Романової щоки.

- Нічого, – промовив Роман, беручи її руку в свої долоні.

П`ять пар очей з чорними зінницями спостерігали за ними, ховаючись за деревами.

Дикий кабан мчав крізь хащі напролом, залишаючи після себе зламані кущі та молоді дерева. Собаки легко йшли по його сліду. За ними бігли Ярич та Олеся. Вони вичікували слушного моменту щоб запусти у велитенську вепрячутушу короткі списи.

Два пса витягнулися у стрибку і повисли на лівому боці хряка. Кабан круто розвернувся, скидаючи нападників. Собаки гепнулись на землю. Гострі ікла підкинули плямистого пса в повітря. Дзвінке скавуління вдарило по вухах. Кров бризнула в різні боки.

Олеся метнула спис. Лезо увійшло нижче загривка. Кабан заревів і кинувся на амазонку. Ярич стрибнув на борова, коли той опинився на відстані двох ліктів від Олесі. Горянин всадив свій спис між лопатками тварини. Кабан заревів і впав, прооравши носом землю.

та амазонка знесилено сіли на тушу своєї здобичі. Неподалік конав смертельно поранений гончак. Інший пес облизував йому морду.
- Ти ціла? – запитав Ярич, переводячи подих.

Олеся кивнула. Ярич подивився у блакитні очі амазонки. Дівчина не відвела погляд. Молодий горянин схилявся до Олесі все ближче і ближче. Він відчував її часте дихання на своєму обличчі. Раптом пролунав короткий дівочий крик.