БЛИСКУЧА ПЕЧЕРА

Кажуть, у глибинах чарівної землі маорі є дивовижна печера — там світло, наче вдень, бо по всьому склепінню світяться блискучі нитки, адже тьма тьмуща світлячків знайшли там притулок. Біля села Вайтомо, неподалік від містечка Те Куїті, розташоване це місце, і не один сміливець намагався побачити красу печер на власні очі, і багато хто повертався, із захопленням розповідаючи про дива печер і лякаючи оповідками про чудовиськ, що мешкають у вапнякових лабіринтах. Старі племені маорі казали, що не можна порушувати спокій древніх. Не можна турбувати океан, що спить у глибинах землі.

Але казки все ж передавалися з вуст у вуста, і натхненні люди говорили: якщо увійдеш у печери, то величезне скупчення світлячків спалахне яскраво-блакитними крапками, немов зіркове небо розкриється в глибині новозеландської землі. Але є одна особливість — комахи бояться гучних звуків, і будь-який шум або необережний рух занурить печери в темряву, приховавши примарне мерехтіння чорним плащем ночі. Опинитися в повній темряві в кам’яних лабіринтах — не дуже гарна ідея, адже серед людей досі ходять страшні казки й дивні легенди.

Кажуть, комахи світяться від голоду, причому чим сильніше вони хочуть їсти, тим яскравіше світло, так вони заманюють у свою пастку… І ваблять вони не лише інших комах...

Колись у печери світлячків вирушив жадібний і впертий юнак із народу маорі, приваблений казками про незліченні скарби, які зберігаються в печерах разом із коралами та морськими мушлями… Був юнак сміливий, але безрозсудний, і навіть сльози нареченої не змогли утримати його від небезпечної подорожі вглиб землі. І коли шукач скарбів потрапив у це чарівне місце, то його настільки зачарували блискучі нитки, кришталеві сталагміти й сталактити, що він забув про все, плив у своєму човні підземною річкою й милувався блакитними зірками, які, наче чарівні суцвіття, розквітали в темряві.

Колись на місці цих печер плескався океан, і примари стародавніх чудовиськ досі ковзали по кам’яних стінах, лякаючи своїми обрисами несподіваного гостя. Блискучі нитки виявилися липкими й неприємними на дотик, і незабаром юнак закричав від жаху, коли вони обклеїли його, наче павутиною. І тут же згасли світлячки, запала темрява — така, що нічого неможливо було в ній розгледіти. Лише тіні чудовиськ почали світитися синьо-зеленим у темряві, намагаючись схопити нахабу, який порушив тишу печер і розбудив древніх із прадавнього сну. І як жодна комаха не могла вирватися з липких ниток голодних світлячків, так і юнак став бранцем примарного світу.

Не дочекалася дівчина з племені маорі свого нареченого, який вирушив за скарбами, а старі майорі говорили між собою, що його жадібність згубила. Жадібність і стародавні океанські чудовиська.