ЧИКАГО

У тумані минулого розчиняється марення старого шамана — Великі Озера ще не відбивають блідого обличчя чужинця, лісові стежки не знають відбитка його ноги, вітер ще не несе над пагорбами сморід проклятих багать, у яких згоріли племена Майамі та Маскотен, Потаватомі та Мескевакі… плем’я Іллінойс.

Усіх тих, хто колись тут жив.

Кохав і ненавидів, виховував дітей, полював і зберігав Стежку Духів.

Усіх тих, кого прогнали, усіх тих, кого попелом розвіяло над гладдю озера Мічиган.

Багато з великих імен залишилися на цій землі, яку тепер називають Америкою, але це лише примарні тіні минулого. І це місто — Чикаго — галасливе й людне, теж взяло ім’я з мови Людей — shikaakwa. Так племена Іллінойс і Майамі називали дику цибулю, яка росла в цих краях. Місто хмарочосів виросло там, де колись мчали наввипередки з вітром мустанги, де горіли багаття таборів… І було гірко старому шаманові дивитися в очі Духам.

Не вберегли.

І старий шаман дивиться на озерну гладь, наче у дзеркало часів, намагаючись вловити минуле, випити води з потоку вічності, відчути подих Маніту. Він, нащадок Чорного Вождя, який зруйнував це минуле, не вірить, що тут більше ніколи не буде просторих луків… не вірить, що той, хто народився на далеких островах, той, хто був сином французького пірата, зміг стати частиною племені. Але сліпими були Люди — і прийняли того, хто став «Батьком Чикаго». Люди були надто довірливими, і білі відібрали все — хутро, Озера, землі та свободу.

Часи Людей минули.

Настали інші.

Чужі.

І більше немає дороги назад.