День Мертвих

Ти чуєш?..

Кастаньєти в руках Смерті дзвенять, немов кістки, що котяться по бруківці, а підбори танцівниці, вбраної в яскраву сукню з воланами, цокають, як копита гірської кізки по скелястих останцях, і вітер доносить рев труб, шум натовпу, що ллється змією по вузькій вулиці.

Люди радіють цьому дню, люди їдять цукрові черепи й несуть їх на кладовища, люди вірять – зараз поруч з ними танцюють і веселяться їхні померлі. Всі ті, кого їм не вистачає. Всі ті, кого вони втратили...

Але тобі ж цього замало?..

Зелені кактуси в діжках, білосніжні й рожево-лілові орхідеї, запах спецій і прянощів – і осінь вже йде нечутно по світу, осінь несе з собою Санта Муерте. Спідниці Чорної Пані широкі й червоні – як кров, що тече з відкритих вен пораненого кабальєро, її руки тонкі, немов гілочки мирта, її долоні вузькі, як леза небезпечних стилетів, її очі в прорізах маски – чорні, як сажа, як дьоготь, як беззоряна ніч, як отруйні соки ягід, що ростуть на пустирях. Її голос – хрипке каркання ворони, її волосся – сива павутина, яку сплете павук у старому склепі, її губи – гранат, розверстана рана, її шкіра – золото монет і західне бурштинове світло на стінах будинків, обплетених плющем, її язик – танцююча змійка.

Діа де лос Муертос шелестить віялами пальм і розвіває волосся танцівниці, яка сховала обличчя. Діа де лос Муертос шепоче тобі, покинутому і загубленому, покинутому невірною коханою... шепоче тобі про те, що все ще може збутися.

Вона пішла – у темряву. У бездонну прірву. За межу.

Діа де лос Муертос – єдиний день у році, коли ти можеш зустріти свою Катаріну.

І ти блукаєш площами та провулками, заходиш під квіткові арки, заглядаєш в очі дівчат, що ховаються під масками, щоб знову зловити погляд своєї Катаріни – тільки що вона була тут! Ти чув аромат її тіла – могильний тлін і лілії кладовища. Ти бачив її очі – патока й чорний дьоготь, смола та океан у ночі. Ти чув її кастаньєти – немов череп котився по кам'яних сходах...

І ти йдеш, як божевільний, раз у раз хапаючи дівчат за зап'ястя, повертаючи до себе, зриваючи маски, і сподіваєшся, що ось зараз, в цю хвилину побачиш свою Катаріну.

Адже тільки в цей день можна зустріти посеред вулиці свого померлого. Так сказав Хуан, старий індіанець, йому можна вірити. І знову ти мчиш наввипередки з вітром, намагаючись вловити запах тління й сморід майже зогнилого тіла.

— Забери мене з собою!

Благання, стогін, плач покинутого коханого лунає вулицями, прикрашеними гірляндами яскравих кольорів. Ти не боїшся зустріти Санта Муерте – Святу Смерть. Ти жадаєш цього так, як ніколи й нічого не бажав.

Музиканти в костюмах скелетів грають біля старого фонтану посеред площі – сітка тріщин, зелена тухла вода в мармурових чашах... Хтось простягнув тобі шматок Хліба мертвих, ти розламав його, зупинившись біля арки, в тіні старого платана, і побачив сувенір, запечений в тісті – маленький черепок. Символ щастя та удачі.

І ти посміхаєшся, з надією вдивляючись у танцівниць з кастаньєтами, що йдуть повз тебе. Ти знаєш – ти обов'язково побачиш очі Катаріни.

Скоро факельна хода – і потрібно поспішати, адже потім залишиться так мало часу до світанку!

І ти знову мчиш осіннім вітром по бруківці. І знову вдивляєшся в маски. Твоє волосся посипане попелом, у твоїй крові – віра і любов.

З-за рогу виходить, танцюючи, твоя Катаріна.

На її обличчі намальований череп, біля рота – лінії, що нагадують шви, у вухах блищать сережки у вигляді хрестів, а в чорне волосся вплетені троянди, серед них переливається рубінами й перлами корона. Ніс і очі Катаріни зачорнені, на лобі – візерунок павутини. Сукня її червона, наче свіжа кров, на шиї – гірлянда квітів.

Гарна, ах, яка гарна!

І ти посміхаєшся, зробивши крок назустріч Чорній Пані...

__________________

Турист з Каліфорнії з жахом вивернув кермо вліво, побачивши якогось місцевого божевільного, який з блаженною посмішкою кинувся під колеса його автомобіля. Виск гальм, удар тіла об лобове скло – воно підскочило, ніби ганчіркова лялька... Сітка тріщин – ніби павутина – на склі... і бризки червоної крові.

— Це був самогубець! Ви ж бачили? Бачили? Я не винен! – Американець вискочив з машини, голосно грюкнувши дверцятами.

А поруч танцювала Смерть, прийнявши нарешті кохання свого шанувальника.