БАСТЕТ

В районі Ліберті-Холл багато височіло витончених будинків з колонами, декоративними парапетами й широкими відкритими верандами з чавунними оздобленнями. На галявинах, серед декоративних кущів і клумб з азаліями, літні дами пили м'ятний чай вечорами, а молоді люди грали в теніс і крикет, або засмагали біля невеликих басейнів. Стрижені газони, гойдалки на задніх дворах, в будинках з червоної цегли – дерев'яні панелі й комини. Цей район вважався одним з найпрестижніших у місті.

В одному з таких будинків і почалася ця історія — в невеликій кімнаті на другому поверсі, що виходила вікнами до узбережжя. У сім'ї Лоуренсів росла дочка — Софі, і була у неї чудова колекція порцелянових кішок. Стояли ці статуетки на камінній полиці, і в той рік, коли дівчинці мало виповнитися десять, серед них з'явилася висока чорна кішка родом з Єгипту – її звали Бастет, як пояснив кузен Джордж, який і привіз цей подарунок з африканських пустель. Він і розповів дівчинці, як шанують цю богиню на берегах Нілу. Софі не дуже сподобався подарунок – очі у кішки були яскраво-зеленими, іноді здавалося, що вони починають світитися, ніби хтось вмикає ліхтарик в голові статуетки. Але відмовлятися від подарунка було б некрасиво – і дівчинка поставила єгипетську красуню серед білосніжних кішечок з яскравими бантами.

З тих пір дівчинка почала прокидатися від якогось гуркоту – немов на сусідній дах хтось стрибає, їй було чутно далекий грім, іноді чийсь сміх і нявкання. А одного разу вночі їй здалося, що статуетка Бастет ожила й у вигляді величезної чорної кішки ковзнула на балкон.

Софія вийшла туди й побачила, що кішка вже перебралася на дах гаража. Їй було цікаво, як це все могло статися – та й взагалі, подумала дівчинка, це всього лише сон. Статуетки не оживають.

— Стрибай за мною! — крикнула кішка. — Буде весело!

— Але як же я зможу так стрибати?

— А ти закрий очі і довірся темряві! — відповіла кішка, блискаючи зеленими очима. — Ніч не залишить тебе!

І Софія зітхнула, закривши очі долонями, а потім рішуче зробила крок з балкона – але нога замість очікуваної порожнечі відчула бляшані пластини гаража.

— Ось бачиш, у тебе вийшло! — і кішка граційно стрибнула на сусідній дах — той був з гофрованого заліза, і відгомін від стрибка пролунав у нічній тиші, немов громовий гуркіт.

— Так це ти стрибала по дахах, коли гриміло, але не було блискавок і дощу? — Софія в одну мить опинилася поруч. У цю мить почувся мелодійний сміх, і замість чорної кішки з'явилася закутана в напівпрозору тканину дівчина – в гриві її обсидіанового волосся виднілися трикутні вушка, а обличчя... коли з-за хмар визирнув місяць, Софія змогла розгледіти котячу мордочку з довгими вусами.

— Не бійся мене...

— Я не боюся! — храбрилася Срофі, хоча насправді змерзла від страху — не кожен день твої статуетки перетворюються на кішок, а потім — на леді... та й то лише наполовину. А раптом це не сон — адже все так явно, так... відчутно.

Зелені очі Бастет волого блищали в темряві й здавалися яскравими зірками, що впали з неба. Притихлий квартал спав, лише скрипіли гойдалки від вітру й полоскалися фіранки у відкритих вікнах.

— Я люблю свята й веселощі! А ти?

Софія лише кивнула – але святкувати їй нічого не хотілося. Хотілося додому, у своє ліжко. Згадалися всі старі казки, в яких кішки були провідницями у світ темряви, а в їх тіла вселялися демони. І навіщо тільки кузен привіз цю статуетку?..

— Ти не любиш танцювати! — наступала розлючена Бастет, яка зрозуміла, що Софія не хоче веселощів. — Не любиш сміятися! Чому тоді ти пішла зі мною?

«Я помилилася!» — хотіла крикнути Софія, але не змогла...

...А з наступної поїздки кузен Джордж привіз батькам Софі, вбитим від горя після того, як їхня дочка зникла, яскраву африканську маску.

Дико ощирячись, вона висіла у вітальні поруч з комином. Містеру Лоуренсу здалося незручним відмовлятися від подарунка, хоча він і не дуже сподобався – надто вже був моторошним.