МРЕЦЬ

Кажуть, на третій день мертві повертаються – приходять у холодній, морозній темряві, а якщо той день припадає на осінній злом, то рідним покійника не буде спокою. Він забере їх тоді в темряву, в прокляту нав.

Забере.

Руки його – як пташині лапи, кігті чорні, міцні, губи його – сині, як лохина, і таким же оксамитовим нальотом, як інієм, вкриті. Очі його – болото, мул там, бруд там, земля, з кров'ю змішана. Шкіра – бліда, як саван, в якому приходить мрець до свого дому. Як саван, що ганчір'ям в'ється на вітрі – і запах тління, могильний запах кладовища несеться за тим, хто прийшов з царства мертвих.

Не плач, не тужи – і тоді, можливо, мине тебе зла доля проклята. Закрий серце своє і очі, будинок зачини на всі засуви. Стулки зачини. Насип сіль під вікнами та на порозі, святої води налий під ганок, трав обережних розвісь по всіх стінах – нехай гіркота їх охороняє від біди. Нехай запах їх прожене кладовищенський трунок, що туманними джгутами в щілини між ставнями намагається пробратися...

Вій чути вдалині – моторошний, страшний.

Кров завмирає у вдови від того виття – і здається, не кров вже в неї тече, а води річки мертвої, і чорні вони, і глибокі. І верес проростає з підлоги, норовить за ноги схопити, щоб обплести-обморочити, утягнути в підпілля, де немає влади світлим силам, де крикси та кікімори ховаються.

Третя ніч скалиться за вікном, виє холодними вітрами, несе могильний тлін, землю кладовищенську під двері заганяє, третя ніч совою кричить, вовком-перевертнем біжить по лісах, третя ніч місячним маревом туманним затопила луки й галявини, і чекає-підстерігає, коли ж посланець її приведе дружину свою до кордону між світами.

Третя ніч відчинила ворота в світ навій, в світ мертвий, світ чорний, світ зла і тління. І стоїть покійник перед рідним порогом, плащ на ньому – земля й коріння старого в'яза, корона – мох і шипшина колюча, браслети – гілки вільхи. В дар він приніс сукню з болотних трав, вінець з кісток звірів, намисто з сухих ягід журавлини й горобини – і горять криваво ці ягоди, і здаються дивними каменями, рубінами чи гранатами.

Трохи прочинила віконниці вдова, приваблена цими чарівними спалахами, і дивиться на скам'янілі ягоди, погляду відірвати від них не може. І здається їй – все б віддала за таке намисто.

…Йдуть стежкою мертвих – рука об руку – дві чорні тіні, два навії привиди. І на грудях одного з них горять кривавим вогнем ягоди, що здалеку здаються рубінами або гранатами. І летить слідами мерців зграя чорних птахів, і тягнеться димка осінніх вогнищ, і пахне тлінням могильним... і земля покривається інієм, немов ці тіні родом із зимових ночей холодних.

Третя ніч закінчується, світанок горобиновий над землею червоніє.

Не плач за мертвим.

Не клич його до свого порогу.