Фото

Сірий туман тремтить у повітрі – сирому, вологому. Тягне холодом від невидимої з мосту річки, і промоклий одяг неприємно липне до тіла. Води не видно, бо все навколо приховує туман, що наповз із глибини парку, – з ярів, зарослих пишними кущами. Але хлопець, що стоїть біля кам'яних поручнів, знає – там, внизу, свинцева тяжкість річки, і по воді пливуть пожовклі листя, тонкі гілочки. Він бачив все це раніше, стоячи на цьому мосту.

Сьогодні він, як завжди, пішов кататися на велосипеді, але потрапив під дощ — сховатися не встиг, ось і промок до нитки. Але це його не дуже турбувало — він любив дощ, любив старий парк, любив туманну мряку, що тремтіла над річкою. Правда, щось його турбувало. Здавалося, він щось забув або загубив... Дивно.

Озирнувся – у білій імлі ледь видно чорні прямі стовбури, чиї верхівки губляться в мареві, немов тонуть там, розсіюючись і стоншуючись... І стелиться, стелиться над чорною землею ця мряка, обіймає дерева, вкриває їх крони шаллю. І немає кінця та краю цій туманній імлі, цій тиші. У парку — нікого. І хлопець мимоволі здригається, розуміючи, що самотній у цьому тумані. І відразу мокра сорочка й штани стають неприємними, і холодне повітря здається наповненим крижаною крихтою, хоча зараз — вересень.

Вічний вересень.

І усвідомивши це, згадавши все, хлопець з розмаху б'є по каменю парапету. Кров на розбитих кісточках пальців – червона на білому. Але дивно – болю немає. І не буде, розуміє він з відчаєм. Болю більше ніколи не буде. Тільки цей холод.

Вічно.

* * *

Тонка рука біліє на бордовому покривалі й здається порцеляновою. У руці – фото, перекреслене траурною стрічкою. Атласна, блискуча, вона ніби шматочок нічного беззоряного неба. А рука ворушиться час від часу, пальці погладжують фото… знову завмирають.

На фото – сірий дощовий день. Старий парк. Величезні дерева, що потопають у туманному мареві. І хлопець. Високий, широкоплечий, з вузьким обличчям і широкою посмішкою. Він стоїть біля поручнів моста, спираючись на них ліктями, а поруч – його велосипед.

Це було останнє фото Влада.