ЦИРК

ЦИРК
(на мотиви Бредбері)

У містечко прийшла рання осінь – холодів ще не було, лише пожовкле листя, що летіло за вітром, нагадувало про те, що скоро настане пора беретів і плащів, парасольок і черевиків… але поки ще пригрівало сонце, і діти після школи бігли додому, розстібнувши піджаки й скинувши хустки та кепі. Містечко це було маленьке, і молодша школа – всього одна. Шлях до неї пролягав повз стару площу з фонтаном, вкритим мереживом тріщин. Фонтан цей рідко працював, і тому сірий мармур всередині чаші почорнів і вкрився зеленуватим мохом, і лише іноді тоненька цівка каламутної води бігла з пащі величезної рибини, яку тримав у руках моряк. Містечко було приморським, і вітер доносив солоний запах водоростей і мулу, від чого здавався вологим, туманним.

Приятелі Стен і Чарлі любили осінь тільки за те, що у вересні в їхнє містечко приїжджав цирк. Правда, ось яка дивина – чомусь ніхто не пам'ятав, що було в минулі роки, — ні про самі вистави, ні про каруселі, ні про веселих клоунів або забавних акробатів. Напевно, тому діти й чекали кольорові намети та чортове колесо з таким нетерпінням – хотілося згадати, що ж таке цей самий цирк?

І ось уже на стінах будинків завіяли афіші – яскраві, на красивому глянцевому папері, вони манили на пустку за містечком, де поставили циркачі свої величезні намети. І кого тільки там не було – і силачі, і монстри, і акробати, і клоуни… Ось клоуни особливо подобалися дітям, і Стен з Чарлі, побачивши афішу, радісно засміялися й навіть забули зайти додому пообідати – відразу помчали на пустку, де тремтіли на вітрі намети.

Пам'ять оживала. І пам'ять ця принесла страх.

 ...

 Вітер співав про щось нездійсненне, холод заповзав під комір, поки старий клоун йшов порожньою вуличкою приморського містечка. У руках його затиснуті мотузки від безлічі яскравих куль – ось вийде він зараз за ворота, випустить в небо всі ці людські душі, що там заховані, і полетять вони в осінь, забуваючи все те, що було в цьому році.

Забуваючи намети й акробатів, силачів і монстрів, клоунів і чортове колесо.

Забуваючи моторошну посмішку на обличчі Людини-Яка-Сміється – обличчя його перетинав потворний шрам від вуха до вуха.

Забуваючи червоні очі карлика, який співає пісні про далекі острови й русалок, а з грудей його стирчить голова його брата-близнюка, який іноді виривається на свободу, і тоді карлик ридає від болю...

Забуваючи про те, що якщо покатаєшся на конях веселої каруселі або сядеш на колесо огляду, то втратиш свій сміх, подарувавши його старому клоуну в дешевій рудій перуці з клоччя....

 І добре, що всі все забувають.

Пам'ятати було б занадто жаско.