ПРИМАРА

Узбережжя огорнув туман. Хиткий і непевний, він вкривав мене сірою шаллю нездійснених мрій, манив сісти в крихкий човен – той лежить догори дном, немов морське чудовисько, обплутане рибальською сіткою й водоростями – і поплисти до сонця, що заходить над сірим морем. Воно тьмяно світить, ледь пробиваючись крізь флер хмар, і здається, що цей осінній вогкий день ніколи не закінчиться. Так і є.

Безкінечність, рівна одному дню – тобто вечору. День, який ніколи не почнеться і ніколи не закінчиться. Нічого не зміниться серед цих каменів та вічного моря. Ні-чо-го. Нема на що й сподіватись. Хоча, скажу чесно, спочатку я на щось таки сподівався і вірив, що можу виплутатись з цієї дивної історії. Марно.

Дозвольте представитися, я Фред Кохен, і я – привид. І мої дні злилися воєдино, кричать пронизливо, немов чайки, стогнуть вітрами, плачуть дощами, шепочуть хвилями… кожен мій день схожий на інший, і на попередній, і на той, що був три роки тому і буде через десять років.

Я пам'ятаю той самий клятий день, який став моїм вічним супутником, – тоді хмарилося небо й наближалася буря. Хвилі жадібно лизали пляж, забираючи гальку, а вітер дикою твариною скавчав і стогнав.

Того дня я дізнався, як це – дивитися в дуло пістолета. Якщо чесно, я думав, що це страшніше. Але у мене лише серце забилося сильніше й змокли долоні. Мабуть, річ у тому, хто тримає зброю, хто направляє на тебе ствол.

Це була Едіт. Едіт-пташка, Едіт-насмішниця... пшеничні кучері й розсип веснянок, піднятий носик і пухкі губи. Я ніколи не ставився до неї серйозно. І навіть уявити собі не міг, що вона вміє ображатися.

А ще менше – що вміє стріляти.

Я часто бачу її – вона приходить на берег і сідає на великий плоский камінь, біля якого знайшли моє тіло, іноді вона плаче, іноді співає, іноді сміється, і здається, це чайка кричить всі ці звуки.

Я полюбив її вже після смерті, і мені здається, коли Едіт перестане приходити до мене, я збожеволію.

Чи божеволіють привиди?

Едіт постаріла – волосся немов присипане попелом, і шкіра стала зморшкуватою, вкрилася пігментними плямами… але вона все одно гарна, моя пташка.

Я люблю її, мою вбивцю.