М'ЯТА...

Ти любив м'ятний чай з гіркими нотками меліси та чебрецю. Любив його пити, стоячи на відкритій веранді мого дачного будиночка, що стояв на краю дикого лісу, — куди не глянь з високого ґанку, розстеляється темно-зелений килим.

... Ти приходив з ранковими туманами, що холонули над ярами, зарослими горіхом, а йшов у густих синіх сутінках, залишивши після себе гіркоту осінніх поцілунків. І порожню чашку з тріснутою ручкою. На дні її залишалися висохлі трави, ламкі, що розсипалися в пил від дотику, а я ще довго сиділа на своїй порожній веранді, закутавшись у старий плед, і дивилася на чашки, що стояли на бильцях. Твоя – порожня, а моя – повна гіркоти міцної кави з гвоздикою і кардамоном.

Ти не любив солодкий чай і пив його без цукру. І ще ти не любив каву. Ти завжди незадоволено хмурився, коли відчував її запах, і я поспішно прибирала свою чашку подалі, щоб не дратувати тебе. Наші чашки стояли поруч тільки тоді, коли тебе не було – вночі або в ті нечасті сонячні дні, коли ти чомусь не приходив. Ти любив дощову сиру погоду, холодну, похмуру – коли хмари кружляють у піднебінні, коли поривчастий вітер несе запахи мряки й смутку.

Ти любив дощ.

І ти не любив мене.

І я знала це.

Але все одно щоранку заварювала лісові трави, ніби сподіваючись, що їх аромат привабить на мій поріг того, хто розтанув у темряві, що йшла зі сходу.

... За вікном веранди темніє старий гнилий ялинник – кажуть, там живуть привиди й лісові духи, кажуть, після настання темряви не можна заходити під крони дерев... що заморочать-заберуть... проклянуть і поховають під сухими голками серед бурелому.

Але ж ти ходиш по ялиннику після настання темряви? І тебе не чіпають духи.

Може, тому ти боїшся прив'язатися до мене? Полюбити мене?

... Може, тебе немає серед живих? Може, тому й не хочеш ти залишатися у мене – тому що кличуть тебе ялини й зарослі папороттю галявини? Може, цей чай з м'яти та меліси – твоя єдина радість у світі живих?

Ліс темний, страшний. Йду по ґанку, скриплять сходи, від поручнів пахне старим деревом, пахне болотом і мулом – хоча в окрузі немає ні болота, ні озера... Пахне кислою журавлиною, дикими травами, і з вітром несеться музика. Немов хтось на сопілці грає, кличе мене, і манить ця мелодія... і ось уже майже біжу я по високій траві – туди, до старого ялинника, який ховає тебе, мій любий.

Знайду тебе.

І назавжди з тобою залишуся.

________

Газета «Новини міста Н.», від 30 жовтня 2010 року

«...підтверджено інформацію про вбивство, що сталося вчора ввечері в дачному селищі. Інга Іванова була знайдена на галявині неподалік від своєї ділянки. Тіло серед густого ялинника з ознаками насильницької смерті виявив її сусід по дачі. Він стверджує, що жінка була не в собі, часто розмовляла вголос. Ця частина лісу не вперше стає місцем кривавих трагедій – кілька років тому приблизно там же був убитий чоловік, чиє тіло так і не впізнали. У разі появи додаткової інформації про злочин запис буде доповнено...»