Змії

Змії

Дерев'яні будинки на палях, загублені серед боліт Луїзіани, майже завжди були оповиті туманом, який йшов від річки. Засипана сухим листям каламутна вода зберігала в глибині свої таємниці, а дерева, що стирчали з неї, здавалися моторошними привидами, і особливо явно це відчувалося в місячні ночі, просочені старими казками і страшними переказами.

Індіанці, що жили в цьому селі, не хотіли йти з боліт, попри всі заклики громадськості сусіднього містечка, – занадто часто зникали в туманній імлі люди, занадто часто відбувалися незрозумілі й неймовірні речі під кронами старих дерев.

Але індіанці не боялися.

Вони чекали.

Чекали тих, чиї зіниці вузькі, як у кішок, чиї тіла гнучкі як ліани, чиє дихання смертоносне – кажуть, від нього в'януть квіти, від нього трава стає попелом. Чекали – тих, у кого під повним місяцем з'являється зміїна луска. Тих, хто жив тут задовго до конкістадорів та індіанців.

Тих, хто був оповитий павутиною снів довгі роки.

Тих, хто згорів у полум'ї зірки, що впала з неба. Тіла їх розвіялися попелом по землі, а душі опинилися у світі снів.

Кажуть, одного разу павутина порветься – і тоді змії повернуться додому. Тільки буде це горем для всього світу – безжальні та жорстокі вони, і немає милості нікому, хто стане на їхньому шляху.

Тому й залишалися на болотах ці люди – вони носили прикраси у вигляді змій і любили зелений одяг. А на вікнах їхніх будинків завжди висіли ловці снів.

— Давним-давно, коли світ був ще молодим, старий шаман племені прогулювався берегом річки й побачив величезного павука... Шаман говорив з ним мовою духів – стародавньою, як скелі на Заході, як пустелі і острови... Ніхто вже не пам'ятає ту мову. І дух павука підібрав обруч з вербової лози, і був обруч прикрашений пір'ям, кінським волоссям і намистом. І сплітав павутину прадавній дух, і віддав людям чари, укладені в ловця снів... — Старий індіанець сидів на циновці, підібравши ноги під себе, а його онук — худорлявий хлопчик з коротким чорним волоссям, гнучкий як ящірка — крутився поруч, слухаючи не дуже уважно, але все ж з явним задоволенням. Але здавалося, що не сама казка йому цікава, а дід, до якого його привезли на канікули.  Хлопчика звали Лонні, що означало — дощ, що тече по даху. А дід його прозивався Нуто — яскраве полум'я.

Не дарма так звали старого – вогонь пророцтва горів в його очах, він міг у снах бачити майбутнє. І саме він сказав, що не можна племені йти з боліт, адже інакше зміїлюди зможуть знайти лазівку і покинути світ духів.

– Але де змії візьмуть тіла? – здивувався  Лонні.

— Заберуть наші, — спокійно відповів старий. — І тому ми не повинні залишати болота, і тому я обвішав все навколо ловцями снів. Як тільки змії прокинуться, як тільки проникнуть в нас, священна лоза допоможе нам впоратися з прокляттям. Інакше... інакше світ – звичний нам – загине.

— Але як ловці снів можуть захистити світ? — Лонні задумливо дивився у вікно, спостерігаючи, як жінки розвішують білизну і про щось базікають, голосно сміючись. Чомусь стало страшно — ніби зараз підніметься сильний вітер і забере й жінок, і будинки, і весь світ...

— У кожному витку життя, як у витку павутини, існує безліч сил, одні з них добрі, інші — погані. Якщо ти прислухаєшся до сил добра — вони поведуть тебе правильним шляхом. Але якщо ти будеш слухати сили зла — вони принесуть тобі страждання і відведуть з цієї дороги. Існує безліч сил і шляхів, які допоможуть тобі знайти гармонію з природою, з Великим Духом і всіма його чудесами. Пам'ятай — павутина затримає добро, а все погане, все зле піде крізь дірку в центрі ловця.

— А якщо не дати злу прокинутися?

— Це не змінити. Що визначено — те збудеться. Слідкуй за ловцями снів, коли мене не стане.

— Що ти таке говориш? Як це — тебе не стане? — Хлопчик обернувся до старого індіанця, почувши хрипи й надсадний кашель. — Що з тобою?

Старий впав на підлогу, а з його очей, що раптом стали яскраво-зеленими, потекли криваві сльози.

*** Примітка: сюжет про загибель могутньої цивілізації змієлюдів в результаті якоїсь катастрофи поширений в переказах багатьох народів.