ЛІХТАРНИК

Еллі завжди було цікаво, хто запалює вночі на небі зірки? Щовечора вона сиділа на підвіконні в довгій батистовій сорочці, підібравши ноги під себе, і вдивлялася в сутінки, ніби прагнучи розгледіти в димному західному серпанку, що тремтіло на луках, які розстилалися за її будинком, того, хто ходить з вогнем по землі й допомагає зіркам запалюватися. І іноді їй снився маленький ліхтарник у зеленому капелюсі з високою тулією, прикрашеною червоною стрічкою. Блукав він по бруківці провулків, зупинявся під зіркою, потім приставляв до стіни будинку драбинку, піднімався по ній до самого неба і цокав сірниками. Спалахував жовтий вогник, запалювалася зірочка, а він спускався вниз і йшов собі далі. Як він міг дотягнутися до неба, Еллі не знала, але одне розуміла — це чарівництво, не інакше!

Але одного разу вночі Еллі не побачила зірок на небі, хоча хмар не було, і ніщо не повинно було приховувати їх ясне світло. Злякалася вона, що ніколи більше не побачить супутниць місяця, накинула плащ і непомітно вибралася з дому — всі міцно спали, і ніхто не помітив зникнення дівчинки. Довго вона блукала темними вулицями, поки не вийшла до лугу, порослого високою травою, що здавалася сріблястим морем у світлі повного місяця. Серед ромашок і кульбабок вона побачила чоловічка в зеленому капелюсі з червоною стрічкою. Він плакав, сидячи на землі, і такий гіркий був цей плач, що Еллі не змогла піти, хоча й було страшно підходити до ліхтарника (а в тому, що це був саме він, дівчинка не сумнівалася, вона впізнала його капелюх).

— Чому ти сумуєш, маленький ліхтарник, замість того, щоб запалювати зірки? — запитала Еллі, підійшовши до нього.

— Я плачу, бо став зовсім маленьким. Раніше я був дуже високим — настільки, що навіть драбина мені не була потрібна. Але з кожною запаленою зіркою я зменшувався, і від мене скоро і зовсім нічого не залишиться! А все тому, що у мене є звичка — сірник я запалюю, чиркаючи об підошву черевика. Дивно! Підошви цілі, а я — тану...

— Не в сірниках справа. — Дівчинка ласкаво дивилася на ліхтарника, намагаючись придумати, як йому допомогти. — А в тому, що ти кожній зірочці віддаєш самого себе! І що ж стане з нами всіма людьми, коли ти зникнеш?.. Ми повинні придумати, як виручити тебе!

— Але кому я потрібен?

— Ти потрібен усім! Усім! Ходімо зі мною до міста, ми зберемо раду, і люди придумають, як допомогти тобі!

Ліхтарник поглянув на дівчинку, і в його очах ожила надія. Він підвівся з землі, підібрав свої сірники і простягнув Еллі руку.

Місяць освітлював сріблястим світлом квітковий луг, а Еллі і маленький ліхтарник йшли до міста, і в їхніх серцях горіла віра в те, що зірки будуть запалюватися на небі завжди.