Нічні бажання

Валері Фрост ніколи не була скромною дівчиною, незважаючи на всю суворість, в якій її виховували. Щосуботи ввечері сусідський хлопчина перестрибував через невисоку огорожу і по скобах, вбитих у стіну будинку, оповитого плющем, проникав у дівочу спальню. Ці скоби Джон Еррідж забив пару років тому, коли сім'я Фростов відправилася на Східне узбережжя в невелике курортне містечко.

Сині фіранки, білий пуф біля високого дзеркала, невелика шафа з досить скромним одягом, пара крісел і ліжко посеред кімнати – Валері приймала гостя в напівпрозорому халатику (купленому потай від батьків, звичайно), а іноді навіть наважувалася на втечу. І тоді, наче ящірка, вона ковзала по стіні, чіпляючись за скоби, щоб не впасти на газон або не бути застуканою паном Саймоном. Її батько був пастором – і Валері розуміла, що якби він побачив донечку в короткій джинсовій спідничці (в звичайні дні захованій в кутку шафи), буде ще та прочуханка. Але ось уже два роки їй з Джоном Ерріджем вдавалося тримати свої стосунки в таємниці – мабуть, родина цілком довіряла Валері, яка майстерно грала роль пай-дівчинки.

Джону незабаром набридла ця удавана скромність – адже незважаючи на напівпрозорий халатик і вкрадені під покровом ночі поцілунки, Валері все ще не наважувалася зайнятися з ним коханням. На всі вмовляння вона сором'язливо відводила очі, намагалась шуткувати та змінювати тему розмови, і він зміг домогтися лише дозволу інколи торкатися її під платтям. Але Джону цього було замало.

Саме тому в Переддень Всіх Святих, коли містечком бродили переодягнені скелетами і привидами дітки, кидаючись в перехожих яйцями, хлопець зважився відвідати стару Петті – негритянку, що жила на околиці, в маленькому напівзруйнованому будиночку. Ходили чутки, що вона займається магією вуду і може приворожити кого завгодно.

...Зрубані стіни вкрилися мохом, навколо будинку розрослася дика чорниця, але Джон все ж підійшов до порога Петті і постукав.

— Нестерпні діти! — почувся сердитий крик. — Казала я вам — в кажанів перетворю, якщо ще раз побачу під своїми вікнами!

— Леді Петті, це не діти, це Джон Еррідж, син аптекаря! Я прийшов у дуже важливій справі, відчиніть! — крикнув хлопець, нервово переступаючи з ноги на ногу. Не хотілося, щоб стара прогнала його, — адже тоді ще довго доведеться чекати того моменту, поки Валері зважиться дозволити йому щось більше.

– Чого хотів? – Двері прочинилися, і на порозі застигла, склавши руки на грудях, товста негритянка в барвистій спідниці. На шиї у неї бовталися намиста з фарбованих агатів, а чорне кучеряве волосся в безладі розсипалося по плечах. Шкіра блищала, немов Петті натерла її салом або кремом.

— Послугу... — облизнувши пересохлі губи, відповів Джон і простягнув старій кілька великих купюр — все, що заробив за це літо в крамниці батька. Все, що міг би витратити на дурну Валері, якби вона була більш поступливою.

— Ну проходь, проходь... — Петті посміхнулася і відступила. — Тільки потім не пошкодуй...

***

— Що ще ти хочеш? — На ляльковому личку Валері сяяла штучна посмішка, що не сходила з її пухких губ з того самого моменту, як Джон побував у Петті, і та провела якийсь чаклунський обряд. Стара попередила, що незабаром йому набридне така доступна дівчина, якою він зробить Валері, але хлопець думав тільки про те, що змусить дочку пастора робити для нього на задньому сидінні старенького форда. Йому здавалося — така гаряча штучка не зможе йому набриднути.

— А зараз я хочу... — Джон нахилився до чарівного вушка оголеної дівчини, що лежала у нього на колінах, і прошепотів щось зовсім непристойне, ніби вирішив переконатися, що стара Петті й справді зробила Валері його слухняною лялькою.

Валері вислухала, продовжуючи дурно посміхатися і витріщатися на хлопця порожніми крижаними очима, в яких не було й проблиску розуму, кивнула і повернулася до хлопця спиною, манірно і моторошно засміявшись.

І в цей момент Джону чомусь розхотілося робити все те, що він задумав. Він наказав Валері одягатися і йти додому – зрештою, її вже другу добу не можуть знайти. Не вистачало, щоб його в чомусь запідозрили. Поки дівчина натягувала ту саму коротку спідничку, під яку Джон раніше так мріяв залізти, на душі у нього ставало все важче.

Чи не піти знову до Петті і не повернути все як було?..