КРИВАВА ГРАФИНЯ

За життя мене називали чаклункою, розпусницею і божевільною, звіром і душогубкою, а моє родове гніздо – колискою вампірів. Але серед моїх предків були сміливі воїни, шановані священники і великі правителі, мій брат був володарем Трансільванії і королем Польщі – попри своє божевілля, причиною якого були кровозмісні зв'язки нашої родини. Мені теж було судилося велике життя... якби я не зустріла одного разу відьму Давулію в сутінковому лісі. Густі і непрохідні хащі вкривали гори навколо замку – а він височів над усією цією пишністю, зубчастими стінами, немов короною вінчав околиці. Його донжон – приземкуватий і низький, зберігав свої моторошні таємниці й оберігав темряву, що зародилася в мені. Тієї, кого прозвали Чахтицькою Пані і Кривавою Графинею. Тієї, хто мала стародавнє ім'я Баторі.

... У той проклятий день в околицях замку вили вовки, і снігове покривало вкрило діамантовою завісою гори й ліси, зима скувала річки й озера крижаним блискучим панциром... Після цієї фатальної і сумної зустрічі, коли стара жінка запропонувала мені спосіб завжди залишатися молодою і красивою, напади сказу і припадків почастішали, і навіть дядечко, чаклун і чорнокнижник, не міг мені допомогти.

Я подарувала безстрашному полководцю Ференцу Надашді шістьох дітей, але і це не вгамувало моєї жорстокості й не втамувало мою жагу крові. І коли я втратила свого коханого – мене вже не можна було зупинити.

І кров залила пагорби мого краю.

Кров затопила підвали й катівні старовинного родового замку. Підлога моїх покоїв була засипана вугіллям – інакше неможливо було пройти по кривавих озерах, що витекли з вен юних дів.

Кров прокляла мене і стала причиною моєї загибелі.

Але я померла молодою. І назавжди – примарним духом – залишилася блукати серед темних галерей і вузьких переходів замку.

Все скінчилося взимку, коли хуртовина, несамовито завиваючи, співала колискові біля вікон моїх покоїв, а біля вогнища лежали дві зрізані квітки – дві юні лілії, трепетні і незаймані, які виявилися занадто слабкими, щоб витримати тортури. Сніг виблискував, немов діамантові крихти, і розпускалися на ньому червоні троянди моєї пристрасті і мого божевілля - третє тіло знайшли біля стін маєтку. Ще дев'ять дівчат були виявлені в підземеллях... а в саду виблискували та іскрилися замерзлі крижані статуї – оголених дівчат облили водою й залишили помирати на морозі. Це було прекрасне видовище – але ніхто не оцінив його.

... Я не померла. Я залишилася відлунням заглухлого крику – він чується в безмісячні ночі, він несеться по переходах і галереях, по залах мого маєтку. Я залишилася плямами крові в підземеллях, я залишилася пилом і попелом у камінах, залишилася диким плющем і засохлим колючим чагарником в саду. Я залишилася стогоном, який доноситься з моїх колишніх покоїв.

Мене замурували в Чахтицькому замку, і я навіки залишилася в цих краях. Та, яку називають Кривавою Графинею, все ще шкребеться в руїнах, все ще ридає осіннім дощем і виє зимовою хуртовиною.