ПРОКЛЯТИЙ БАЛ

Серед пагорбів причаївся в темряві хижим звіром лісовим – замок проклятого графа. Кажуть, в місячні ночі ковзають по дахах його веж величезні тіні нетопирів, що вітер доносить в долину гіркий запах пасльону і аконіту, ягід вовчих, що попіл сивий покриває стежки, що ведуть до воріт... У такі ночі, коли нечисть панує в лісах Валахії, ворота ці відчинені навстіж – і чути з замку проклятого графа стогони скрипок, людський вереск, пташиний крик, рев труб і мисливських ріжків, свист батогів і сміх відьомський... Примарні духи танцюють на шпилях високих веж, кричать голосами воронячих зграй, кличуть випадкового мандрівника у свій хоровод тіней.

Бал у графа Дракули!

Завітайте до гніздівлі вампірів!..

На підходах до замку вас зустрінуть скелети, закутані в чорні плащі, – темрява в їхніх очницях жива, пульсує і б'ється, розпалюється там проклята лиха зелень. Гримлять кістки, коли йдуть мерці стежкою, біліють кістки в темряві, і у світлі смолоскипів вам здається, що це майстерні різьблені маски на обличчях, а зовсім не черепи.

За провідниками йде руда відьма, а її тіло, натерте чаклунською маззю, жадає польоту над нічним диким лісом. Страшні хащі Валахії, бродять там демони-стригої, що п'ють людську кров, але хіба не під захистом князя ночі гості старого замку? Хіба вони не під крилом володаря цих проклятих земель?

Нічого не бійтеся, ні про що не думайте – йдіть по росяній траві, вдихайте запах диких трав і стиглих ягід, ловіть відгомони чужих кошмарів і дивних видінь, живіть ними, насолоджуйтеся! Коли ще буде така можливість?

Замок Бран пливе над горами, сяючи вогнями, і господар його летить по небу, крилата тінь його закрила місяць, і чорна темрява впала могильним саваном.

Зали і коридори замку таємничим лабіринтом плутають і лякають гостей, дзеркальні кімнати скаляться моторошними демонами – але… хіба ти злякаєшся, руда відьма, темряви, яка стала твоєю колискою? Мазь чаклунська знадобилася – злетіш з відкритої галереї, відштовхнешся п'ятою від парапету, відчувши холод каменю, простягнеш руки своєму повелителю – візьми мене в свій нічний політ!

А ви, дорогі гості, що ж натовпилися біля входу в головний зал? Проходьте, пролітайте, вповзайте – гади і звірі, птахи і люди, всіх вас чекав граф цієї ночі! Для вас горить вогнище і запікається в ньому дикий кабан, для вас стікають воском свічки, вмираючи в цей повний місяць... для вас рікою червоною ллється вино з присмаком дикої малини та ожини. Чи це не вино зовсім? Пий, не бійся! Граф любить пожартувати! Не дав би він тобі крові – кров нині надто цінна.

А ось і колишній господар – господар Мірчі Старий, що володів замком до Влада Цепеша. Йде Мірчі в червоному камзолі з золотим позументом, сивий і блідий, йде і прихильно дивиться на гостей – на відьмаків і чаклунок, чортів і демониць, на мертвих і живих...

І йде пагорбами дике полювання проклятого графа, веселяться в головній залі примарні гості його, і несеться під чорним небом протяжний звук мисливського рогу.

А ти, яка літала над Трансільванією разом з господарем цих земель, ти йди тепер до старого колодязя, спустися в підземелля, звідти пройди потайними сходами в стару капелу, і побачиш ти там нових гостей. Бліді й перелякані, юні й прекрасні, тендітні, як водяні лілії, тремтітимуть вони у своїх тонких нічних сорочках – солодкі й смачні… і стануть вони прикрасою столу.

…Всю ніч із замку лунають страшні крики, і запах заліза і крові несеться вітром.