Дівчина на дорозі

Дорога звивалася серед боліт Луїзіани, і запах гнилі хмарою висів у повітрі, а з магнітоли старенького форда доносився хрипкий баритон Коена. Пісня про втрачене кохання і непрощення. Водій посміхався своїм думкам, пильно дивлячись вперед, – на трасу іноді вибігали олені, тому потрібно було уважно стежити за дорогою. Шлях, що почався серед червоних скель Техасу, серед його помаранчевих димних просторів, зарослих фіалковими люпинами, закінчувався тут, в сутінках старих хащ. Кажуть, індіанці прокляли місто на болотах, назване Новим Орлеаном. Кажуть, індіанці обросли шерстю і опустилися на чотири лапи, щоб іклами і кігтями боротися за себе. Багато чого кажуть про ці місця. Але не варто у все вірити.

Артур Марко їхав додому – туди, де не був з юності. Туди, де серед сплетіння гілок густого лісу жили легенди й моторошні історії. Чи був він радий поверненню? Він не знав. Розумів одне – важка робота на ранчо залишилася позаду, у нього є гроші, і він може якийсь час не думати про проблеми й жити в своє задоволення.

…У світлі фар на мить промайнула смаглява дівчина з розпущеним довгим волоссям. Білий балахон замість сукні, кров на подолі…

Виск гальм.

Артур вдарився грудьми об кермо й з жахом втупився в дорогу. Місячне світло лилося з неба, але на трасі було порожньо, лише вітер ганяв сухе листя й ламкі гілочки. Повільно Артур вийшов з машини, і звук зачинених дверей здався револьверним пострілом. Чоловік запахнув поли плаща, відчуваючи, що вітер став занадто холодним для кінця серпня.

У кущах чорниці, на узбіччі, темніла туша якоїсь тварини. Підходити ближче Артур побоювався, тому, пошкодувавши, що взагалі вийшов з салону, повернувся до машини... і закричав, побачивши дивну дівчину вже біля свого форда. Вона скалилася, по підборідді її текла кров, капаючи на груди. Білий балахон виявився старовинною сукнею, прикрашеною стрічками і квітами, а в волоссі її заплуталося сухе листя.

— Допоможіть.

Вона говорила уривчасто, ніби кожен склад давався їй з величезним трудом.

Артур закашлявся, замовк, затиснувши собі рот, немовби засоромившись свого крику. Хто знає, що сталося? Може, на цю дівчину напали?

— Сідай, — віддихавшись, сказав він. — Сідай в машину. Я відвезу тебе до лікарні.

— Ні.

Вона застрибнула на капот, сіла, підібравши під себе по-дитячому ноги. З закривавлених губ не сходила та сама моторошна посмішка. Артуру здалося, що це сон, — занадто нереально все було, і кров на сукні, і сама дівчина...

— Дай. Мені. Машину.

Артур відсахнувся, згадалися старі легенди — про болота й нечисть, яка водиться там, про перевертнів і чаклунів... Крок, другий, третій... обернувся й кинувся бігти, чуючи звук мотора і сміх примарної дівчини. Немов дзвіночки дзеленчать на вітру.

Вона хоче машину – нехай забирає! Аби тільки не чіпала його!..

— Вдалося? – з кущів чорниці виринув чорний хлопець з кучерявим жорстким волоссям, яке давно пора було підстригти.

— Так, – коротко відповіла дівчина. – Тепер у мене є і машина, і їжа.

Хлопець закричав, коли вона зістрибнула з капота з грацією ягуара, але було пізно – ікла її розірвали артерію на його шиї. Захрипівши, він сповз по стовбуру дерева.

Останнє, що він побачив, – болотні вогні в очах його подружки.