ДІМ

Фрак, циліндр, тростина — здається, Фредді готовий до переміщення. Чоловік ще раз оглянув себе в дзеркало, струсив із штанів неіснуючі порошинки, поправив капелюха та всміхнувся до свого відображення. Відображення підморгнуло йому, ніби намагалося підтримати та втішити.

— Думаєш, батько буде радий бачити мене? — спитав Фредді у дзеркального двійника — любив він такі розмови. Той промовчав, тільки зітхнув. Обидва вони знали, що старий Джейкоб дуже імпульсивний і не скоро прощає образи. Фредді був вигнаний із Дому цілком заслужено, але роки йшли, світ навколо стрімко змінювався, і незабаром Безсмертному набридло жити серед людей. Він сумував, йому не було чим зайняти себе, і все частіше він згадував старий вікторіанський особняк, загублений у лихолітті, — Будинок, в якому він виріс, у якому жив не одне століття разом із сестрами та Підкидьком, як усі вони називали Марка, який народився звичайною людиною. Саме через нього й вигнали Фредді. Він випадково випив Підкидька. Тобто… вбив.

Линули каламутною штормовою хвилею спогади — здавалося, це чорно-біле кіно хтось крутить на простирадлі. Ось вони з Підкидьком грають у шахи, і Марк смішно морщить ніс, коли думає над ходом, а рука його надовго зависає над фігуркою. Ось вони роблять гойдалки для сестер, а ті з реготом бігають поруч, граючи в м'яч. А ось сімейна вечеря — довгий стіл, кубки з кров'ю (і тільки у Підкидька звичайна для людей їжа), портрети родичів на стінах, тьмяне світло воскових свічок і… вічна ніч за високими вікнами. Ніч вишкіряється ущербним місяцем, кличе у свої чорнильні небеса, і вся родина Безсмертних тільки й чекає на знак — коли можна буде розправити свою Тінь і полетіти.

А зараз Фредді не може літати, і це найсумніше. Але ув'язнення у світі людей закінчилося, і незабаром Безсмертний повернеться до родини. Додому. Але як він гляне в очі сестрам, як він почуватиметься, сидячи за столом і дивлячись на порожній стілець поруч? Там колись сидів Підкидьок — той, хто народився смертним, але отримав честь стати частиною сім'ї.

— Ходімо додому?

І відображення кивнуло, серйозно дивлячись на Фредді. Він обернувся і побачив у тумані, що насунувся з усіх боків, високі й круті сходи, що вели до особняка з вікнами-арками. Будинок тонув у темряві, але Фредді не шкодував, що більше не побачить сонячного світла. На сходах стояв старий дідуган у довгому плащі. Він усміхнувся і простягнув руку, ніби говорячи — я пробачив тебе.

Так, покарання закінчено. І Фредді зробив крок на першу сходинку. На мить йому здалося, що поруч із Джейкобом стоїть Підкидьок, і він важко зітхнув.

Тіні люблять жити в цьому світі примар.

І йому треба змиритись з цим.