Ті, хто не сплять вночі

Майк звик жити на околиці містечка в цій дивній Сім'ї – ті-хто-не-сплять-вночі, вони любили та оберігали дитину-підкидька. Його знайшли на галявинці біля будинку в ніч на Різдво, в кошику з високою ручкою, закутаного в мереживні пелюшки. Чомусь Сім'я вирішила залишити немовля, і ось уже вісім років Знайда жив у їхньому домі, майже нічого не знаючи про навколишній світ – гуляти до інших дітей його не відпускали, бо не хотіли, щоб люди в містечку зрозуміли, що в покинутому будиночку біля ставка хтось живе. Сім'я трепетно берегла свою таємницю.

— Мамо! — Майк поспішно спустився в підвал, в якому стояло три труни, — його не дивувало те, що рідня спить у такому місці, хлопчик давно мріяв про власну затишну труну, оббиту чорним оксамитом, але його змушували спати у звичайному ліжку, та ще й у кімнаті на другому поверсі, де буває сонечко. Скільки Майк не намагався привчитися не спати ночами, у нього не виходило, і це дратувало його найбільше — адже так хотілося бути схожим на худого блідого батька з блискучими запалими очима!

— Що, любий? — сонно відповіла мати, лежачи у своїй труні. Кришка була відкинута, і бліде обличчя тьмяно світилося в напівтемряві.

— Кузени з Європи прилетять сьогодні! Прокидайтеся, підйом! – здавалося, Майк зараз пританцьовуватиме від нетерпіння.

— Ще рано, — відповів батько, — все одно вони прибудуть уночі — ніхто не літає серед дня.

– А чому? — Майку хотілося потеревенити, і він сів на стілець, що стояв тут спеціально для нього — він частенько спускався до підвалу, коли йому було нудно. – Чому ви спите вдень, а я – вночі? Чому я такий не схожий на вас?

— Замовкни, дай поспати! – пролунав голос сестри. Її труна стояла біля самої стіни, прихована мороком, наче важкою ковдрою.

— Могла б і розповісти мені давно! – насупився Майк.

— Не чіпай сестру! Іди, пограйся на задньому дворі! — Суворий голос матері здався занадто гучним. — Тільки дивись, щоб ніхто не побачив тебе, і не виходь за ворота! І ще не сиди на дереві – будь-хто, хто проходитиме повз, помітить тебе. Ти ж не хочеш, щоб нас спалили через твою безвідповідальність?

— Ні, мамо, не хочу. Я обіцяю, буду обережним! — Майк сумно зітхнув і поплентався по сходах вгору. Вийшовши в залитий сонцем коридор, він сів на підвіконня і не помітив, як заснув — минулої ночі Майкл довго не лягав, грав із сестрою в хованки. До того ж варто було відпочити для того, щоб цієї ночі зустрічати дядечків та тітоньок, які прилетять із-за океану. Майку наснилися їхні обличчя в хмарах, і в цьому сні він летів разом з ними — сміливий, блідий і худий, як батько.