Епілог. Полум’я повертається

Минуло кілька років.
Школа під Місяцем знову стояла велично серед темного лісу.
Її вежі сяяли м’яким світлом, а свічки, що літали під стелею, тепер не лякали — вони оберігали.

У повітрі все ще відчувався легкий аромат диму й кориці — ніби сам Хеловін лишив тут свій подих.

Мадам Ніла — тепер директорка школи — стояла на сходах, зустрічаючи нових учнів.
Серед натовпу звірят, сов, котів і чаклунських істот вона раптом помітила маленьку руду лисичку.
Та несла в лапках світильник-гарбуз, який горів знайомим, теплим, золотавим вогником.

— Як тебе звати, малечо? — запитала Ніла.
— Фея, — сором’язливо відповіла лисичка. — Мама сказала, що колись тут навчалася велика героїня, схожа на мене.

Ніла ледь посміхнулася, і в її очах блиснула іскра спогадів.
— Так, — сказала вона тихо. — І, можливо, її полум’я ще не згасло.

Фея підняла свій гарбуз. Полум’я спалахнуло трохи яскравіше, відкинувши на стіну тінь — лисиці зі старшим, впевненим поглядом.
Тінь Файри.

Вона ніби на мить нахилилася до малої й прошепотіла:

“Світло завжди повертається туди, де його чекають.”

Місяць зійшов над школою — чистий, срібний, повний.
І коли перший дзвін сповістив про початок занять, у вікнах загорілося полум’я, знайоме всім, хто колись бачив його у найтемнішу ніч.

Полум’я, яке пам’ятало.
Полум’я, яке обирало не згоріти — а повернутися.

🕯️✨

Кінець книги
«Школа під Місяцем» — автор Ася Рей