НІч Лисиччиних ТІней
Розділ 18. Після вогню
Минув тиждень після Ночі Хеловіну.
Школа під Місяцем поступово оживала.
Тіні більше не шепотіли з дзеркал, але кожен, хто проходив темним коридором, усе ще відчував — там хтось є.
Не зло. Не страх. А пам’ять.
Викладачі повернулися до занять.
Свічки знову плавали під стелею, а гарбузи світилися лагідним золотом.
Та замість Мадам Ноктюрни директорське крісло залишалося порожнім.
— Кажуть, її дух досі охороняє школу, — сказала Ніла, спускаючись сходами.
Мірра тихо муркнула:
— А я думаю, що не лише вона.
Рен сидів біля фонтану, дивився на відображення води.
Краплі блистіли, і в кожній на мить спалахував маленький вогник — як очі лисиці.
— Ти відчуваєш її, — прошепотіла Ніла.
— Щоночі, — відповів він. — Коли вітер дме з півночі, я чую її кроки.
Вода в фонтані затремтіла.
І в тремтінні з’явився силует — прозорий, як місячне сяйво.
Файра.
Вона усміхнулася, але її губи не рухалися.
У повітрі загорілися слова:
“Полум’я не гасне. Воно просто чекає, коли світ знову стане темним.”
Після того видіння вода спокійно блиснула, і все зникло.
Лише в центрі фонтану залишилася маленька іскра, яка не згасала навіть під дощем.
Мортус назвав її Вогнем Пам’яті.
Його поставили в самому серці школи — щоб нагадувати всім: навіть найменше світло здатне перемогти морок.
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
