Розділ 6. Книга тіней

Місяць цієї ночі був важкий і кривавий, ніби сам спостерігав за кожним рухом Файри. Вона не могла заснути — шепіт із дзеркала ще лунав у голові.
"Вогонь чи морок. Обери..."

Серце билося швидше. Вона знала — відповіді треба шукати. І єдине місце, де можна знайти істину, — Сховище Забутих Томів, куди студентам заборонено заходити після заходу сонця.

Тиша у коридорах школи була настільки глибокою, що навіть кроки лисички здавалися ударами годинника. Світильники мерехтіли, ніби боялися освітлювати шлях.

Двері бібліотеки стояли напіввідчинені. Усередині пахло пилом, старими чарами і чимось... живим.
Між стелажами пробігла тінь, але коли Файра повернула голову — нікого не було.

Вона запалила маленький вогник на хвості й рушила далі.
На найвищій полиці — книга, обтягнута темною шкірою, на обкладинці якої був вирізьблений знак півмісяця і лапи. Її знак.

— "Книга тіней"... — прошепотіла вона.

Коли Файра відкрила її, сторінки спочатку були порожні. Але варто було променю місяця впасти через вікно — чорні літери почали проступати, немов кров на тканині.

"Ти, що народжена у вогні, несеш у собі рівновагу світла й тіні.
Але коли одна з них переможе — друга загине.
І з попелу постане Пожирачка."

— Пожирачка… — Файра відчула, як шкіра на лапах покрилася морозом.

Сторінки дрижали. Слова рухалися, міняли місця, перетворювалися на обличчя — знайомі й ні.
Раптом чорнило піднялося вгору, склалося у постать — темна постать із безликим лицем і порожніми очницями.

— Ти мене шукала, — прошепотів голос, що лунав у самій її голові.
— Хто ти?
— Я — сторінка, що не мала читача.
— Це ти... Тінь Пожирачка?
— Ні. Але я — її шепіт.

Постать торкнулася лапи Файри — і в її очах на мить з’явилося відображення: вона стоїть посеред палаючої школи, а всі довкола — лише тіні.

— Ти або врятуєш їх, або спалиш. Вибір уже зроблено, — прошепотів голос.

Файра різко зачинила книгу. Вогонь у хвості згас. Навколо запала темрява, така глибока, що навіть дихати стало важко.

І тоді, з темряви, почулося тихе шипіння:
— Ми вже прокинулись...

Свічки на полицях спалахнули самі собою. На підлозі проступив знак — такий самий, як на її лапі, але чорний.
Книга лежала нерухомо, а потім — сама собою перегорнула сторінку.
На ній було лише одне речення:

"Твоє ім’я вписане в темряву."

Файра відступила, відчуваючи, як холод пробирається під шкіру.
Десь далеко в башті пробив годинник. Опівніч.
І тоді вона зрозуміла — з цього моменту, кожна ніч у школі буде лише темнішою.