- 2 -

Десь далеко в лісі шумів струмок. Пахло мохом, прілим листям і ще чимось таким незбагненно солодким, квітковим, терпким, наче ягідний лікер, яким Оля недавно її частувала. Леся тоді ще подумала, що нічого солодшого і ароматнішого в житті не куштувала. Мабуть, саме тієї миті й наважилася на таку нелегку мандрівку горами. І цей запах супроводжував її всю дорогу сюди. Вперше чітко відчула його над ранок тієї злощасної ночі в приході, коли від болю хотілося кричати. Вдруге, тільки-но вони виїхали фіакром із Криворівні. Вловлювала на переправі і як гуляла неподалік села. А коли їхали Луковецькою полониною, той аромат здався їй таким чітким і реальним, що вона мимоволі постійно озиралася.

Випробування справді було непростим для слабкого здоров’я дівчини. Вигадавши для всіх чудову причину, мовляв, хоче відпочити в Буркуті, свіжим гірським повітрям подихати, оздоровитися, Леся розробила план. Вона повинна була пройти весь той шлях від Криворівні до курорту Буркута, зібравши якомога більше інформації і не викликаючи підозр у рідних. Мати б точно не зрозуміла такого її запалу до пошуків якихось містичних духів у чарівну ніч. Та після стількох років мук і марного лікування, після стількох недоспаних ночей через нестерпний біль, дівчина ладна була увірувати у що завгодно.

Єдиний, кому відкрила справжню причину поїздки, був Квітка. Йому Леся не могла брехати. Та й супутник їй був потрібен, а Климент підходив для цього чи не найкраще. Після смерті Сергія, він став єдиним другом для неї. І хоч вона знала про його почуття, на щось більше, ніж дружба, була просто не готовою.

Спершу в Криворівні вони розшукали старого майстра по дереву, який, колись давно розповів її дядькові Михайлу історію про справжні дива, що стаються раз на кількасот років у ніч, яку місцеві називають «Ніч Комети». Що воно насправді таке, старий різьбяр не знає, бо за свої дев’яносто три так і не бачив на власні очі оте небесне світило, але часу, як гласить легенда, у них зосталося не так уже й багато. Всього кілька днів, щоб дістатися до села, яке розташувалося біля підніжжя тієї самої Лисої гори, на вершину якої, до півночі, з двадцять третього на двадцять четверте липня, повинна була вибратися дівчина, якщо справді хотіла побачити диво.

І от вона тут. Ноги самі несли її невідомими стежками. Йшла, не помічаючи нічого довкола. І та висота, яку, як думала, їй не подолати самотужки, здалася під силою твердої рішучості і незламної віри у те, що чекає там, вкінці цього нелегкого шляху.

Згадалися їй раптом історії про духів лісу, які колись, ще малій дівчинці, розповідав дядько Лев. «А що, коли і тут стрінеться мені яка мара?» – подумалося їй.

Леся все йшла, іноді спиняючись, аби перевести подих. Ноги потопали в крихкому розм’яклому ґрунті. Спідниця раз-за-разом зачіпалася за ожинник і подекуди, судячи зі звуку, порвалася. Та Леся на це не зважала. Від чистого повітря і стрімкого підйому паморочилося в голові. Але відчуття, що нарешті вона взяла справу в свої руки, надавало сил йти далі.

На мить їй здалося, що позаду хтось йде. «Невже Кльоня таки наздогнав?», – подумала дівчина і зупинилася. Прихилившись спиною до смерекового стовбура, вона перевела подих і прислухалася – на стежці не було нікого. Не чутно і кроків. У лісі, де найменший хруск гілочки роздавався луною, пройти безшумно було просто неможливо.

Переконавшись, що за нею ніхто не йде, Леся рушила далі. Та вже за кілька кроків зупинилася. Серце пропустило удар і дрібне тремтіння прокотилося тілом. Від відчуття, що за тобою хтось спостерігає, поколювало в потилиці. Спочатку дівчина інтуїтивно відчула чиюсь присутність і стала поглядом нишпорити навколо в пошуках того, хто скрадався позаду. На мить, лише на коротку мить їй стало страшно від розуміння, що вона не сама посеред цього лісу. І це точно був не Квітка. Він не став би ховатися й лякати її.

   Але потім страх невідь-куди дівся, щез, як туман від вранішнього сонця. Леся набрала повні груди повітря і вигукнула так сильно, щоб навіть в селі її почули.

–Е-ГЕ-ГЕЕЕЙ!

– Не старайся так. Тут Луна бродить. Крику твого і так ніхто не почує. Черемош про це подбає, – враз почувся лагідний чоловічий голос. І лунав він наче звідусіль одразу. Дівчина ніяк не могла визначитися з напрямком, тому розглядалася на всі боки в пошуках власника того голосу.