Розділ ІІ

Сандра

Стою біля вікна винайнятої однокімнатної квартири, спостерігаю, як кружляють за вікном сніжинки в безтурботному танку. Хотіла б і я так безтурботно кружляти. А натомість…

Завтра тридцять перше грудня і я, як і торік, буду самотньо сидіти перед телевізором й згадувати новорічний корпоратив якоїсь фірми два роки тому. На той корпоратив я потрапила зовсім несподівано, піддавшись на пропозицію випадкової знайомої.

А там познайомилась з хлопцем, який ніяк не покидає мої думки. Хоча сама втекла від нього й не намагалася шукати. Якраз, навпаки, постійно відкидала спогади. А вони не залишали, як от зараз…

Два роки тому…

«…Останній курс навчання в університеті на факультеті менеджменту й маркетингу давався мені легко, встигала й працювати. Працювала адміністратором в піцерії, в якій перед цим два роки була офіціанткою.

 Хоч навчалась я на державній формі, але проживання в столиці потребує серйозних витрат. Мої батьки не мали таких фінансових можливостей. Вони працювали простими вчителями в районному центрі. тому доводилось підробляти.

На останньому курсі ми з подругою Поліною пішли з гуртожитку і найняти вдвох однокімнатну квартиру. А в середині грудня Поліна оголосила, що йде жити до свого хлопця. Поки я ще роздумувала, що робити щодо проживання, як тридцятого грудня господарі квартири, де проживала, дали добу на виселення із квартири, через терміновий її продаж.

Ввечері прогортавши різні сайти знайшла оголошення, про здачу кімнати у двокімнатній квартирі неподалік й вранці тридцять першого поїхала на оглядини нового житла.

Мене зустріла Валентина, яка назвалась господинею, на вигляд мала років сорок. Ще у квартирі була дівчина мого віку – Ніна. Валентина показала типовий договір. Оплата за місяць повністю влаштовувала.

Ніна всіляко намагалась сподобатись й хвалила господиню, на що та поблажливо посміхалась. Тому я одразу підписала договір, заплатила за два місяці згідно з його умовами й поїхала перевезти речі.

Коли приїхала з речами, то у квартирі вже була сімейна пара, які були справжніми господарями житла. Валентина з Ніною виявилися шахрайками, які проникли до житла за відсутності хазяїв, а я була їх третьою жертвою за один день.

Розгублена сіла біля під’їзду й гарячково метикувала, куди ж мені податися. А так як я була студенткою університету, то на думку прийшло тільки одне рішення – їхати до гуртожитку, а там вже якось розбиратися. Іншого житла, та й грошей не було.

Дістала телефон, щоб викликати таксі. В цей час до під’їзду поспішала незнайомка й послизнувшись впала, штовхнувши при цьому мою руку. Телефон випав з рук й на екрані з’явилось мереживо з тріщин. Це стало останньою крапкою, яка зірвала сльози. Розплакалась.

Віка, а це була вона, розпитала, хто я та що тут роблю. Коротко розповіла про шахрайство й Віка запросила до себе. А там, нагодувавши, запропонувала не сумувати в Новий рік, а йти з нею на корпоратив замість її подруги, яку хлопець запросив на тиждень відпочивати.

На емоціях швидко погодилась та й костюм Вікиної подруги мені підійшов. Коли зайшла в зал ресторану стало трохи ніяково, адже нікого не знала, а Віка десь пішла з якимось хлопцем.

Тому самотньо стояла біля ялинки, спостерігаючи, як інші веселяться й не помітила, коли поряд виросла постать досить високого хлопця.

-  Привіт, я – Олександр, - через шум, він нахилився трохи ближче до мого вуха й вдихнув квітковий запах парфуму.

-  Привіт, я – Олександра, - легкий смішок вирвався з моїх грудей. – Друзі й батьки називають Сандрою.

А далі все було досить невимушено. Цілий вечір ми розмовляли, танцювали, і я навіть не бачивши його обличчя, відчула до нього симпатію. Коли вечір наблизився до завершення й присутні почали помалу розходитись, я згадала про Віку.

 Її треба було знайти, бо ключі від квартири були в неї. Прізвища Віки не запитала, номера телефону не мала. Розгубилась настільки, що готова була знову заплакати, але Олександр запропонував переночувати в готелі. Номер на другому поверсі.

Довго вагалась, адже зовсім не знала його, а потім погодилась, адже іншого виходу не мала. Щойно зайшли до номера, як одразу зняла маску, що вже ніби приросла до обличчя. Олександр зробив те ж саме. На якийсь час завмерли.

Він не тільки толерантний у спілкуванні, простий у судженнях, а й дуже гарний. Відчула, як моя голова трохи поплила. Струснула головою. в цей момент обізвався вхідним викликом його телефон. Мигцем помітила на екрані «Тато».

Він пішов на балкон, щоб відповісти на дзвінок, я пройшла слідом до кімнати. Озирнулася й відмітила, що номер не з дешевих. Через нещільно причинені балконні двері було чутно обривки фраз, які роздратовано кидав Олександр.

«Не твоя справа що я з нею робитиму», «з ким захотів, з тим і підійнявся в номер», «не бійся, вона не поскаржиться» - ці фрази викликали двоякі думки.

Мене накрило сумішшю сорому і страху. Виходить його батько уже зробив не дуже приємні висновки на мій рахунок. А Олександр, судячи зі сказаного,  можливо, спеціально заманив мене сюди. І що означає, що скаржитись не буде.

Панічно схоплююсь на ноги й швидко втікаю з номера. Миттю опиняюсь внизу й вибігаю на вулицю. Бачу, як в таксі сідають двоє дівчат. Підбігаю й прошу підвезти до міста, бо дуже терміново треба. Дівчата весело погоджуються.

Їду до Віки, на щастя вона є вдома, хоча й не одна. Сплю в кімнаті її подруги, а після дев’ятої, збираюсь до гуртожитку, хоча Вікі цього не сказала. Дівчина мені віддала гроші за розбитий телефон. в гуртожитку мене поселили в моїй колишній кімнаті.

Я втекла від Олександра, але моє серце залишилось з ним. Всіма способами викорінюю те почуття, адже розумію, що він не мого поля ягода. Це вже було зрозуміло за тим номером, в якому я перебувала всього кілька хвилин…»