Розділ І

Олександр

Я стояв біля панорамного вікна на дванадцятому поверсі офісного центру й дивився, як кружляють сніжинки за вікном, знаходячи шлях до землі. Мої думки були схожими на ті сніжинки – так само кружляли, але шляху виходу із ситуації, яка склалася у мене не знаходили.

Сьогодні, в переддень Нового року, вперше відчував себе таким розгубленим перед завтрашнім днем. Завтра, тридцять першого грудня, на традиційному новорічному корпоративі нашої компанії, мені треба було представити рідним свою дівчину й оголосити про заручини.

Саме такою була умова дідусевого заповіту, який він склав рівно рік тому, в цей день. І все б нічого, якби не одна «невелика» проблема – дівчини, з якою б я будував серйозні стосунки, в мене не було.

І річ не у тому, що я був якимось легковажним мажором, який витрачає статки своїх батьків. Річ у тім, що з моєї голови не йшла та білявка, яку випадково зустрів на такому ж новорічному корпоративі два роки тому. Шукав й досі шукаю її, але ввідних даних було дуже мало.

Перед очима постійно поставав той день, коли ми випадково зустрілися…

Два роки тому.

«…Тридцять перше грудня, майже двадцять третя година. Я неохоче переступив поріг заміського ресторанно-готельного комплексу, який належав сім’ї батькового друга Руслана Валерійовича і в якому для нашої сім’ї був постійно заброньований великий номер. Святкового настрою чомусь не було.

 Працівники нашої компанії зібралися на традиційний костюмований новорічний корпоратив. Тема «Шахи і карти» вимагала відповідного дрес-коду, і я був у костюмі офіцера, чим викликав здивовані погляди присутніх. Розраховували, що буду в костюмі короля чи туза?

Батько, як і належить керівнику, вже був на місці. Вони з мамою одягнені в костюми білого короля і ферзя. Помітив свого старшого брата  Макса з дружиною Дариною й молодшу сестру Аліну. Вони обрали костюми, які відображали карти.

Брат з дружиною – король і королева піки, а сестра одягла костюм бубнового валета. Сестра у нас бунтівниця, тому не здивувався її вибору, але мама з татом незадоволено підтискали губи, коли її помітили.

Хоча у всіх на обличчях маски, але в основному всіх можна впізнати. Зал наповнювався людьми й зовсім скоро можна було нарахувати більше десятка дам і королів однієї масті й офіцерів і тур не менше.

Але на королів і тузів чомусь ніхто не зазіхав. Залишили ці ролі керівникам? Я лише іронічно усміхнувся на це. О пів на дванадцяту, батько, за традицією сказав вітальне слово й повідомив, що премії до сьогоднішнього свята вже надійшли на картки всіх працівників.

Дочекались привітання президента, яке змінив бій курантів. Всі, з бокалами шампанського в руках, вітали один одного, обіймались. Я ж стояв збоку біля вікна й поверх бокала ліниво оглядав присутніх. Чомусь мій погляд зачепився за постать тендітної дівчини, яка стояла біля ялинки.

Вона була одягнена в костюм червінної дами – довга  рожева сукня із червоним сердечком на грудях. Біляве волосся зібране у високу зачіску. На обличчі – маска. Дівчина самотньо озиралася по боках, явно відчуваючи себе не в своїй тарілці. Я не впізнавав її.

Мені теж було самотньо на цьому святі, тому рішуче рушив до неї. Побачила моє наближення й напруга в її постаті зросла в рази. Усміхнувся й отримав усмішку у відповідь. Складалося враження, що вона не знає, хто я або не впізнає. Потішився цьому.

- Привіт, я – Олександр, - через шум, нахилився трохи ближче до її вуха й вловив ніжний квітковий запах парфуму.

- Привіт, я – Олександра, - легкий смішок вирвався з її грудей. – Друзі й батьки називають Сандрою.

А далі ми проводили весь час разом: танцювали, ділились один з одним враженнями від свята, згадували улюблені серіали, книги. Дещо у нас збігається, а дещо – ні.

Весь вечір ми були поряд. Жоден з нас не згадував про роботу. Мені було настільки легко з нею, ніби ми були знайомі все життя.

Коли я помічав «на горизонті» когось із рідних, то одразу міняв локацію. Не хотів, щоб влазили в наше з Сандрою спілкування. Дуже скоро вони це зрозуміли й не набридали, хоча бачив наскільки був незадоволений мною мій тато. Ну й нехай.

Новорічна ніч котилась до завершення і Сандра почала частіше озиратися по сторонах.

-  Ти когось шукаєш? – зацікавлено спостерігаю за її діями.

-  Віку. Ми прийшли сюди разом. Ключі від квартири в неї,, - опустивши очі розгублено повідомила дівчина.

Всі почали розходитись, а Віки вона ніде не помічала. Сказала, що розбитий телефон, а номера напам’ять не знає. Помітив, як у Сандри від хвилювання почали тремтіти руки, як нервово вона всіх оглядала.

Я планував ночувати тут, тому запропонував їй теж зупинитися на ніч у  готельному номері нашої сім’ї, в окремій кімнаті. А завтра поїде до міста. З великими сумнівами вона погоджується.

Заходимо в номер, Сандра одразу знімає маску і я застигаю вражений. Вона не тільки приємна в спілкуванні, а й дуже гарна. Від мого уважного погляду дівчина шаріється. Робимо кілька кроків від дверей, як мені телефонує батько.

 Я вийшов на балкон, мав намір не добираючи виразів вказати йому на власні кордони. Хоч вони з мамою поїхали раніше, але він уже був в курсі, що я не сам в готельному номері. Не стримувався у висловах.

Мені в березні вже двадцять вісім, а тато не припиняє втручатися в мої особисті справи. Стою ще декілька хвилин на балконі, щоб заспокоїтись, а коли заходжу в номер, Сандри там немає. Оглядаю всі кімнати, стукаю у ванну – ніде.

Спускаюсь на рецепцію, там повідомляють, що схожа за описом дівчина кілька хвилин тому поїхала на таксі до міста. Хотів наздогнати, але моя машина була в місті, я приїхав зі своїм другом і його дівчиною, назад до міста сьогодні не планував. Вирішив, що знайду її, як тільки повернуся.