Розділ 11. Кімната зі свічкою в серці.

Ніч Хеллоуїна добігала кінця, але місто ще не спало. Бруківка була ще волога від ранкового туману, а останні гарбузові ліхтарі мерехтіли, ніби стримуючи прихід ранку. Томас ішов тихо, обережно ступаючи серед темних вулиць, коли помітив старі двері, що раніше не помічав. Вони здавалися непримітними серед святкових декорацій, але щось кликало його всередину.

Він відчув легкий подих холодного повітря. Двері відчинилися самі, і Ліам побачив кімнату, освітлену лише однією свічкою в центрі. Її полум’я танцювало, кидаючи тіні на стіни, а повітря наповнювалося запахом воску і старих дерев’яних меблів.

— Томас… — почув він тихий голос і озирнувся.

Перед ним стояли ті, кого він вже зустрічав протягом ночі. Три сестри-відьми з минулого, що вижили лише в легендах; дівчинка, яка випікала пиріг із закляттям; хлопчик із перехрестя голосів; та навіть невидимий гість, який тепер набував форми легкого сріблястого силуету та інші. Кожен з них відчував себе тут природньо, ніби кімната чекала саме на них.

— Що це за місце? — запитала дівчинка, тримаючи у руках маленький гарбузовий ліхтар.

— Кімната серця, — відповіла одна з відьом. Її голос був глибокий і мелодійний, і водночас холоднуватий. — Тут збираються ті, хто відчув магію цієї ночі. Це не випадковість.

Томас підійшов ближче. Полум’я свічки здавалося дзеркалом, у якому відбивалися не лише їхні обличчя, а й їхні історії. Тіні на стінах перепліталися між собою, оживаючи як самостійні персонажі. Він зрозумів, що всі події минулої ночі — від Ліхтаря Джека до невидимого гостя — привели їх сюди, і всіх інших.

— Ми всі тут, — промовив хлопчик із перехрестя голосів. — Але чому? Чому саме ця кімната?

— Бо серце Хеллоуїна — не лише у сміху і гарбузах, — відповіла відьма, роблячи крок уперед. — Воно в тих, хто пам’ятає історії, хто відчуває тіні і світло. І в тих, хто готовий прийняти обидва.

Дівчинка з пирогом піднесла його ближче до свічки. Полум’я відразу відгукнулося, затремтіло сильніше, а аромат пирога розклався у повітрі, як м’яка хвиля тепла.

— Ваші історії живі, — промовила друга відьма, — і сьогодні вони переплітаються. Ми всі частина однієї ночі. Одного Хеллоуїна.

Він відчув, як кімната стає більш реальною, ніж будь-який інший простір, який він бачив у місті. Вогонь свічки ніби з’єднував усіх їх, створюючи невидимі нитки між серцями. Він підійшов до свічки, простягнув руку, і тепле полум’я відразу торкнулося його долоні, але не обпекло.

— Це… дивно, — сказав він. — Всі історії, які ми пережили, вони тут… разом.

— Так, — погодилася третя відьма. — Кожна ніч Хеллоуїна залишає слід. Але сьогодні ці сліди зійшлися у серці свічки. Кожен, хто пережив ніч, має право побачити істину. Хлопчик із перехрестя голосів запитав:

— А якщо ми залишимо цю кімнату, що буде з історіями?

— Вони живуть у пам’яті, у серці, — відповіла відьма. — Кожен вогник, який ти запалив, кожна тінь, яку ти помітив, і навіть кожен крижаний поцілунок невидимого гостя — все це залишиться з тобою.

Дівчинка піднесла свій гарбуз до полум’я, і раптом у кімнаті загорілися сотні маленьких вогників, немов тисячі гарбузів з усіх історій одночасно ожили. Відьми, хлопчик, Томас та інші стояли серед цього світла, усвідомлюючи: Хеллоуїн не просто гра, а переплетіння життя і смерті, сміху і тривоги, світла і тіні.

— Ми не просто історії, — прошепотіла відьма. — Ми — пам’ять ночі. І поки хтось запалює свічку, ми існуємо.

— Тоді ви всі тут… вічно? — запитав Томас, дивлячись на полум’я.

— Вічно у пам’яті тих, хто вірить, — відповіла дівчинка з пирогом. — Хеллоуїн не завершується лише зі сходом сонця. Він живе в серці кожного, хто помічає магію.

Невидимий гість тепер став видимим — легкий сріблястий силует, який кружляв над свічкою, мов охоронець. Він тихо промовив:

— Кожен, хто запалив світло, залишає частину себе тут. Кожен, хто бачив тінь, пам’ятає про неї. І всі вони разом творять Хеллоуїнську магію.

Полум’я свічки коливалося, кидаючи на стіни живі тіні, які повторювали рухи героїв. Томас відчув, що вони не просто перебувають у кімнаті — вони стають її частиною. Свічка в серці кімнати була ядром, центром всіх історій, і тепер кожен із них мав шанс усвідомити свою роль.

— Ми всі частина цього, — сказав Томас. — І це чудово… страшно, але чудово.

— Іноді, — промовила відьма, — чудово і страшно існує одночасно. І саме цього боїться більшість людей — втратити баланс між світлом і темрявою.

Дівчинка з пирогом піднесла руки до полум’я, і його тепло огорнуло всіх, хто стояв у кімнаті. Томас відчув, як серце наповнюється дивним відчуттям — спокоєм і хвилюванням водночас. Кожен герой бачив один одного, розумів, що їхні історії переплітаються, що ніч Хеллоуїна не завершена до тих пір, поки живе пам’ять про світло і тінь.

Хлопчик із перехрестя голосів підняв погляд до Ліама:

— Це як остання свічка… — промовив він.

— Так, — погодився Томас. — Коли вона загасне, ніч закінчиться, але історії залишаться.

Відьма кивнула:

— Тільки ті, хто пам’ятає і відчуває, можуть перенести її далі. Свічка в серці — символ того, що Хеллоуїн існує не лише один раз на рік.

Невидимий гість обережно підлетів до свічки, огортаючи її сріблястим світлом. Він промовив останнє:

— І пам’ятайте: хто запалює світло, той ніколи не загубиться у темряві.

Кімната наповнилася тишею, але це була не порожнеча — це була тиша, повна сенсу, повна історій. Томас і всі герої зрозуміли, що тепер вони пов’язані невидимими нитками, що з’єднують світло і тінь, сміх і тривогу, життя і легенди.

— Може, — тихо промовила дівчинка з пирогом, — нам варто повертатися назад?

— Так, — відповіла відьма. — Але пам’ятайте: частина вас завжди залишиться тут, у кімнаті зі свічкою в серці.

Томас останній раз поглянув на полум’я. Воно не згасало, воно просто чекало, поки наступного Хеллоуїна хтось знову запалить вогник, і легенди оживуть знову.

— До наступного року, — прошепотів він.