Найбільше диво

Фірін повертався додому через світанкове небо, освітлене першими проміннями сонця. Його крила, злегка втомлені після довгої подорожі, шурхотіли у морозному повітрі, розтинаючи тишу ранку. За ним тягнувся золотий слід, який повільно згасав, мов останній штрих чарівної ночі. Він почувався виснаженим, але одночасно наповненим теплом, яке гріло навіть більше, ніж вогонь його печери.

Коли дракон досяг своєї домівки, між скелями ще танцювали тіні ранкового світла. Його печера виглядала затишно, як місце, що завжди чекало на свого господаря. Фірін плавно опустився на землю і змахнув крилами, струшуючи залишки снігу. Він поглянув на свій мішок, який був майже порожнім, але не зовсім. Всередині щось сяяло — невелике, але дуже особливе світло.

Це світло було не просто магією. Воно було символом усіх добрих намірів, всіх відкритих сердець і всіх бажань, які здійснилися цієї ночі. Світло було теплим і м’яким, мов жива зірка, що пульсувала спокоєм і надією.

Фірін обережно поставив мішок у куток печери й нахилився, щоб роздивитися свій скарб. Світло мерехтіло, кидаючи золоті відблиски на стіни, прикрашені кристалами. У цій маленькій іскорці відображалося все, що він зробив цієї ночі, і те, що люди зробили самі для себе й одне для одного.

— Ти будеш моїм скарбом до наступного року, — промовив дракон, лагідно торкаючись світла кінчиком свого крила.

Він знав, що найбільше диво цієї ночі полягало не в його магії, а в людях, які знову знайшли доброту в собі. Кожне щире бажання, кожна посмішка, кожен акт доброти стали частиною цього світла.

Фірін вирішив зберегти це світло в особливому місці. Він дістав кілька кришталевих каменів, що відбивали місячне сяйво, і створив для нього невеликий вівтар у найзатишнішому куточку печери. Світло могло спокійно чекати там, готуючись стати основою для наступного року див.

Дракон розтягнув свої великі крила, що виблискували залишками золотого пилу, і зручно вмостився серед каміння. Він дозволив собі відчути задоволення від виконаного завдання. Його очі повільно закривалися, але останнім, що він побачив, було світло, яке ніжно мерехтіло, нагадуючи про всі дива, створені цієї ночі.

— Найбільше диво — це не магія, — подумав Фірін, заплющуючи очі. — Найбільше диво — це люди, які здатні змінювати себе і світ навколо.

Сонце тим часом повільно піднімалося над горизонтом, заливаючи землю золотистим світлом. Ніч закінчилася, але її магія залишилася в серцях тих, хто її відчув.

Дракон заснув, знаючи, що попереду його чекають місяці відпочинку, а потім нова подорож, нові дива й нові люди, які потребуватимуть його допомоги. Але навіть без його магії він був певен, що світло доброти вже почало змінювати світ.