Дракон у небі

Ніч розкрила свої обійми, зануривши землю у ковдру зірок. Для багатьох це була найдовша і наймагічніша ніч року, але для Фіріна вона пролетіла, як мить. Його крила розтинали нічне небо, залишаючи за собою золотий слід, схожий на зорепад. Цей слід був не просто світлом — він ніс у собі надію, віру та натхнення.

Мішок, який дракон ніс на спині, з кожною зупинкою ставав дедалі легшим. Подарунки, які він залишав у містах і селах, виконували не тільки бажання, але й запалювали серця людей, нагадуючи їм про доброту та чари, які вони могли творити самі.

Пролітаючи над великим містом, Фірін зупинився на мить. Унизу, серед вогнів і дахів, він бачив життя, яке вирувало навіть у ніч. Люди, зайняті своїми клопотами, не завжди помічали красу, що їх оточувала. Але коли вони піднімали очі до неба і бачили золотий слід дракона, у їхніх душах спалахувало щось особливе. Хтось загадував бажання, хтось посміхався, а хтось просто мовчки милувався, відчуваючи дивовижний спокій.

Далі шлях Фіріна пролягав через засніжені гори. Тут усе було іншим: тиша, що панувала серед вершин, здавалася священною. Дракон сповільнив політ і подивився вниз. Засніжені долини блищали в місячному світлі, мов застигле море, а ліси стояли мовчазними, охороняючи свої таємниці. Це була картина незвичайної краси, яка нагадувала, що дива — це не лише магія, а й сам світ навколо.

Фірін затримався, вдихнувши морозне повітря. Його очі, що сяяли, мов два місяці, вдивлялися вдалечінь. Десь попереду його чекали нові місця, нові серця, які потребували тепла і світла.

— Люди часто забувають, що диво завжди поруч, — подумав він. — Їм потрібно лише нагадати.

Останнє село, над яким зупинився дракон, дрімало під важким шаром снігу. Усе виглядало мирно, але Фірін відчував, що тут потрібна магія. Він відкрив свій мішок і випустив кілька останніх золотих крупинок. Вони розсипалися, мов зоряний пил, осідаючи на дахи будинків, дерева й вулиці. Люди, що побачили цей чарівний дощ, завмирали, дивлячись на небо. Їхні серця наповнювалися теплом, яке зігрівало навіть найхолодніші зимові ночі.

Коли перші промені світанку торкнулися горизонту, дракон піднявся ще вище. Він востаннє поглянув на землю, де селища, міста й ліси сяяли новим світлом. Це світло було не лише від зірок чи ліхтарів — воно йшло з сердець людей, яких він торкнувся своєю магією.

Фірін змахнув крилами і розчинився у вранішньому небі, залишивши за собою легкий золотий відблиск. Його слід ще довго виднівся на горизонті, нагадуючи, що дива існують.

Ця ніч залишиться в пам’яті багатьох як ніч див, коли кожна зірка на небі нагадувала, що магія живе в кожному серці, варто лише вірити в неї.