Зупинка в місті бажань

Велике місто, куди долетів Фірін, здавалося нескінченним лабіринтом вогнів і дахів. На вулицях кипіло життя: люди поспішали, обтяжені клопотами й мріями, загорнутими в зимову прохолоду. Це було місто бажань, де кожен носив у серці хоча б одну мрію, якої прагнув понад усе.

Фірін підлетів вище, оглядаючи це яскраве море світла й звуків. Його мішок, повний чарів, почав світитися яскравіше, ніж будь-коли раніше. Дракон відчував кожне бажання, яке летіло в небо, мов тихий шепіт. Одні прагнули любові, інші — здоров'я для близьких, а хтось просто хотів тепла і затишку. Проте не всі мрії були щирими чи добрими. Фірін знав, що його магія здатна виконати лише ті бажання, які йшли від чистого серця.

— Не кожне бажання можна виконати, але найкращі заслуговують на диво, — прошепотів дракон, ширяючи над головною площею.

На цій площі зібралися сотні людей. Хтось прийшов подивитися на велику ялинку, прикрашену яскравими гірляндами, хтось стояв у черзі за гарячим какао, а діти ліпили сніговиків на узбіччі. Але всі вони, навіть не усвідомлюючи цього, загадували бажання, дивлячись на небо чи один на одного.

Фірін піднявся ще вище, розкрив свій чарівний мішок і вивільнив золотий пил, який сяяв, мов зірки, що почали падати з небес. Цей пил розлетівся над площею, зачіпаючи тих, чиї серця горіли справжньою добротою.

Перша жінка, яку торкнувся пил, бажала, щоб її чоловік повернувся з далекого плавання. Вона навіть не помітила, як її телефон задзвонив, і вона почула довгоочікуваний голос. Маленький хлопчик, який мріяв про нового друга, раптом побачив, як до нього підходить інший хлопчик із сором’язливою посмішкою, тримаючи в руках м’яч.

На іншому кінці площі старий чоловік, який довго сумував за своєю молодістю, раптом почув звуки музики, що нагадали йому про часи, коли він танцював зі своєю дружиною. І хоча магія не могла повернути час, вона пробудила в ньому сили й бажання знову жити.

Люди дивилися на цей золотий дощ із подивом. Спочатку вони просто спостерігали, а потім почали помічати, як їхні мрії збуваються одна за одною. Незнайомці обіймалися, ділилися радістю, сміялися. Те, що почалося з індивідуальних бажань, перетворилося на спільне диво.

Фірін, ширяючи над цією сценою, бачив, як тепло і радість поширюються містом. Він знав, що його магія не тільки виконала бажання, а й нагадала людям, що дива можуть починатися з добрих намірів і спільності.

Коли остання часточка золотого пилу осіла на площі, Фірін змахнув крилами та полетів у ніч. За його спиною місто сяяло новим світлом, не лише електричним, а й тим, що йшло з сердець людей.