4 Розділ

Минуле

Жінка подивилась на свою маленьку дівчинку з жалем та погладила її руде волосся.Вона знала, що малеча буде в небезпеці.

— В Амали з самого народження руде волосся, в місті почнуться питання, бо тільки у дітей підземного царя руде волосся - жінка поглянула на свого чоловіка.

він облегшено

.— Вона потомок Пехрів, вогонь тече по її крові - чоловік підійшов до дружини та обійняв її за талію. — Я благав мене покинути, тому що я один із них, ти та дочка в серйозній небезпечні рядом зі мною.

— Я тебе дуже кохаю, ми захистимо нашу дочку, а я не дам нікому тобі зашкодити.

— Взагалі ці слова повинен говорити тобі я. - чоловік засміявся та поцілував дружину в плече. Вона посміхнулась.Малеча дивилась на них з цікавістю, навіть ще не розуміючи всієї небезпеки яке її чекає.

— Чекай, я дещо згадав. - чоловік почав бігати по кімнаті, щось шукаючи. Коли в шафі знайшов книгу він облегшено здихнув. Чоловік гортав сторінки поки не знайшов те що йому потрібно. Він підійшов до доньки та подумки почав говорити слова.Різко його очі набули червоно кольору. Після цього дівчинка перетворилась на блондинку.

— Я буду її вчити здержувати силу в собі, але це не може тривати вічно, я потомок великого роду, мій батько править Пехрами й зовсім скоро я прийду на його місце, а вона моя донька у якої сили більше ніж в десятьох Пехрів одночасно - він погладив дівчинку.

Наш час

Я всю ніч просиділа в бібліотеці, але так нічого і не знайшла крім історії міста. Але я хотіла знайти, наприклад,як потрапити на землю або як вбити самовдоволеного придурка який шантажем примусив мене бути його нареченою.Як і обіцяв Мей прийшов до мене, щоб провести екскурсію.Диявола я не бачила цілий ранок, я навіть цьому рада.Разом з хлопцем ми йшли містом.Деякі люди дивились на мене з побоюванням. Що я їм зробила?

— Чому люди дивляться на мене дивно? - спитала Мея

— Дуже довго історія, не хочу розкривати всі карти та і що дасть тобі ця інформація, енергії чомусь в тебе немає.

— Якої енергії?

— Слухай, зараз не найкраща мить для таких розмов, ти всього не пам‘ятаєш, але я почав шукати шляхи як повернути твою пам‘ять та силу - ми присіли на лавку.

— Навіщо? - я поглянула на нього.

— Що навіщо?

— Навіщо ти мені допомагаєш? - Мей поглянув на мене

— Тому що,колись ми були с тобою не чужі люди і я дуже сумував за тобою, хочу знову почути твої отруйні репліки - і хлопець посміхнуся, ніби щось згадуючи.

— Гаразд, але як ти це плануєш зробити?

— Ще не знаю, але підняв дуже багато літератури та приєднав  свої зв‘язки.

Мей взяв мене під руку та затіг в якусь будівлю. Всередині грала голосна музика, людей взагалі не було, біля барної стійки стояли дівчата.

— Дівчата агов, налийте чогось та бажано міцне. - ми пройшли далі до барної стійки. Мене розглядали як якийсь рідкісний експонат. Я оглянула кімнату. В кутку стояла дівчина яку я зустріла , коли потрапила в цей світ. На відміну від інших вона не звертала на мене уваги.

— Що це за місце? - звернулась до Мея.

— Типу місцевого клубу, після перегонів тут проходить найкраща  вечірка. Дівчата які тут працюють танцюють на столах, всі інші п‘ють, веселяться.

— Звучить жахливо. - Я дійсно не любила такі місця. Після такого я місяць ще відходжу.

— Знаю - Мей мені посміхнувся.

Я ще раз поглянула на ту дівчину. Вона все також протирала склянки та не дивилась на нас. Я підійшла до неї.

— Ми так і не познайомились, я Амала - протягнула їй руку.

— Коли ти все згадаєш, то будеш злитись на себе за те що заговорила зі мною - дівчина навіть не глянула на мене.

— Чому?

— Слухай йди до свого друга - вона дотерла останню склянку та розлючено поставила її на стіл. Зняла фартух та швидко вийшла на двір.

— Що я їй зробила? - поспитала у Мея

— Не ти, а вона тобі, хоча там дуже спірна була ситуація - Мей ковтнути рідину зі своєї склянки та продовжив говорити 

— Короче можна підійти до старовинної скелі, там дуже сильна енергетика. Твої сили можуть повернутись разом із пам’яттю. Завтра після перегонів спробуємо це зробити.

— Добре, дуже сподіваюсь, що все вийде.

Мей витягнув грошову купюру з кишені та засунув її в декольте дівчини офіціантки.Коли ми вийшли з бару Мей задивився на групу людей у дивному одязі.

— Це хто? - поглянула я на Мея

— Армія міста - він дуже уважно оглядав кожну людину.

— Слухай,мені потрібно відійти, я думаю, що тебе ніхто не вкраде і ти знайдеш дорогу додому - він не діждавшись моєї відповіді пішов.

— Це не мій дім - крикнула я йому в спину, таким чином привернувши до себе багато уваги.Просто чудово, провів екскурсію.