1 Розділ

— Лейслі відчепись від мене, я нічого не буду робити - намагалася відв'язатись від подруги, але та йшла за мною не відстаючи. 

— Ти мені подруга чи якийсь ворог?

— Я не буду тобі гадати, це маячня - сказала їй. 

— Але в тебе є карти та і я знаю, що ти дуже добре справляєшся з ними. 

— Ці карти залишились мені від бабусі, ти знаєш це - іноді я думаю як ми взагалі почали дружити. 

— Будь ласка, я тебе дуже прошу -   склала руки одна до одної та подивилась на мене так, ніби якщо я це не зроблю, то вона кинеться під колеса якогось автомобіля. 

— Добре! - різко сказала я. Розвернулась в бік метро та почала йти додому. 

— Дякую - я навіть не оглянулась на неї. 

«Щоб ти взагалі про мене забула» - подумки проговорила я. 

Лейслі завжди знає, що я не можу відмовляти й вміло цим користується. Ми знайомі з самого садочку, потім вчились в одній школі та вступили  в один університет тільки на різні факультети. 

— Дівчино, а давайте я вам погадаю - я повернула голову, стара жінка тримала циганські карти в руках. 

— Я в це все не вірю, кожен сам будує свою долю. 

Жінка посміхнулась та витягнула одну карту. 

— Навіщо, я вам платити нічого не буду - але жінка нічого не відповіла. 

— Королева жезлів - вона тикнула на карту, потім тикнула на мене — це ти.

Коли вона витягнула другу карту її рука завмерла, жінка поглянула на мене.

— Д-ди-диявол - промовила вона зі страхом в голосі. Люди які проходили повз зацікавлено на нас подивилась. 

— Геть, геть! - жінка почала розмахувати руками. 

— З вами все добре - ця жінка виглядала так нібито готова в будь-який момент кинутись в бійку. 

— Не підходь - вона розставила руки. 

— Диявол - проговорила жінка та побігла геть штовхаючи людей. Я все чула її крик. На столі лежали дві карти: Королева жезлів та карта Диявола. Що її так налякало. Я оглянулась, люди дивились на мене як на божевільну нібито це я тільки що горлопанила від страху. Ця жінка не давала мені спокою.

Здається вона не прикидалась, навіть свої речі не забрала. Дійшовши додому, мене не покидало відчуття тривоги. Я хотіла покінчити справи з подругою та потягнулась до карт таро зітхнувши. Я не вірила в такі штуки, це банальна психологія людського розуму.Почала тасувати карти, викинувши всі думки з голови.Я витягнула одну карту «Диявол».Знову ця карта…

Заради інтересу я перетасувала карти та знову витягнула, на карті був намальований  диявол.У мене по шкірі пробігли мурашки. Що за чортівня? Я взяла телефон та подзвонила подрузі. Вона взяла трубку через пару гудків. 

— Ало, Лейслі сьогодні якийсь дуже дивний день, я просто зараз в паніці - але мені ніхто не відповідав. — Ти мене слухаєш? 

— Вибачте, я вас не знаю, але ви знаєте моє ім‘я, звідки? - Я поглянула на екран та переконалась, що дійсно дзвоню Лейслі. 

— Дуже гарний жарт, я Амала - твоя подруга. 

— У мене немає подруги на ім‘я «Амала». — До побачення - і вона поклала трубку.

На мить я повернула голову де знаходиться  колода, одна із карт лежала окремо, хоча я чітко пам‘ятаю, що складала всі. Я підійшла ближче та поглянула на ту карту. Знову цей диявол.Сьогодні день просто містики : стара бабуся, ці чортові карти, потім ще й Лейслі зі своїми жартами. За цей час у мене розболілася голова та очі неймовірно пекли ніби туди насипали пісок.

Спочатку пішла в душ де все ще не відчувала спокій, тільки тривогу.Ніколи такого не було.Відчуття ніби за мною хтось слідкує.Я лягла на ліжко та через кілька хвилин заснула.Мені нічого не снилось, дуже дивно, тому що я завжди бачу яскраві сновидіння.

Раптом я відкрила очі від сторонніх шумів.Не знаю скільки я проспала, але очі ще злипались.Я зажмурилась від світла, оглянувшись навколо, помітила, що взагалі не знаходжусь у своїй кімнаті.Натомість я лежу на якійсь галявині. Я все ще сплю? Небо було червоним, трава темна, що за…

— Ти тут новенька - перед своїми очима я побачила хлопця з крилами та червоними очима. 

— Що? - прохрипіла я від страху.

— Зрозуміло, новенька. 

— Це мій сон, зараз себе ущипну та прокинусь - але після того, як я це зробила нічого не змінилось. Я все ще сиділа на тій галявині  та дивилась на хлопця. 

— Прокинулась? - він саркастично на мене подивився. 

— Контрольований сон, із нього важко вийти. 

— Ну-ну, пішли дехто тебе вже зачекався. — вставай чи тебе взяти на руки - він вигнув брови.

— Ці руки золото, а що роблять у мене пальці… - промовив хлопець, піднімаючи їх догори 

— Замовкни, ти моя уява. 

— Ну якщо я твоя уява, то тобі дуже пощастило - він нахилився до мого вуха — багато хто уявляє мене у сні. 

— Я піду сама. 

— Твоє бажання Амала. - він посміхнувся мені, ввічливим жестом поклонився та повів мене в невідому мені сторону.