Розмова

Чорна накидка та моє довге волосся розвівалися від швидкості.

- До місця прибуття 3 км - почула я Марка через ''навушник''

''Користуватися" мотоциклом мене навчили у Мафії, щойно мені виповнилося 15 років. Тому зараз я могла з легкістю з ним вправлятися. Джейн їхала перед бусом Марка, я ж була у кінці. Сьогодні Анні має передати згорток, що ми виявили у Хару Соммера. На жаль нам не повідомили, що у ньому знаходиться. Але це щось цінне, адже корпорація отримає за це чималеньку суму.

Поворот через 200 метрів - ми заїхали у непримітний райончик. Джейн загальмувала та злізла з мотоцикла, припаркувавши його. Те саме зробила й я. Анні вийшла з машини. На ній було розкішне плаття зеленого кольору, білі рюші та дорогоцінне каміння. Руде волосся було розпущене і зачісане назад. В руках у неї була невелика сумочка, де й лежав згорток.

Анні рушила вперед. Я та Джейн пішли за нею. Операція мала пройти у  одному з часних барів. Саме туди ми й зайшли - все було виконано з темного дерева. Дорогі люстри, червоні диванчики. Барна стійка, за якою подають якісний алкоголь. Ми пройшли у окрему кімнатку. Її інтер'єр не відрізнявся від того, що ми бачили в ''основному'' залі. За столиком сидів чоловік. Позаду нього стояли двоє охоронців у масках. Хлопці років 19 - 20. Анні сіла навпроти клієнта. Я всатали за її спиною, а Джейн біля виходу із кімнати.

- В бар ідуть двоє. Готуєтеся - почула я голос Марка з ''навушника''.

Я пильно стежила за охоронцями чоловіка. Один з них виглядав напруженим. Але з поля зору я не випускала обох. Тим часом Анні та чоловік домовлялися за товар. Ось вони й домовилися про ціну. Чоловік дістав валізку із грошима. Я подумки присвиснула: та за ці гроші можна було добудувати ще сім поверхів у корпорації!  Чоловік передав Анні валізку одразу після того, як вона пересвідчилася, що гроші справжні. Вона ж простягнула згорток. В цей момент в кімнату вриваються двоє. Їх обличчя закриті. Джейн двома елегантними помахами катани звільнила чоловіків від ноші. Ноші, що мала назву життя.

Один з охоронців побліднів, аякже хто ж знав, що дівчисько на таке здатна?

- На цьому все - стримано сказала Анні - дівчатка, ми йдемо

Я присівши на одне коліно навпроти неї та приклавши руку до грудей сказала:

- Перепрошую пані, чи могли б ми покинути цю кімнату другими - я говорила це впевнено, але й без надмірної емоційності, аби нічого не здогадалися

Анні сіла назад на диванчик. Чоловік коротко розсміявся:

- Ви слухаєтеся охоронців? - глузливо запитав він

- Я звикла довіряти своїм людям - холодно відповіла вона - тому прошу, ми йдемо одразу після вас

- Ваше бажання для мене закон, міс - крижаним тоном відповів чоловік і вийшов

- Марк! На зв'язку Міка - сказала я торкнувшись ''навушника'' - повідом коли вони поїдуть

- Зрозумів - коротко відповів той

В кімнаті настала тиша. Порушити її вирішила Анні:

- Міка, що ти помітила?

- Один з охоронців чоловіка - я зробила паузу - він був чимось стривожений, його рука була напружена. У ній він триав револьвер. А коли ви мали йти, його очі випромінювали рішучість

- Хм. Ти спостережлива - вона поглянула на мене - хто знає, можливо ти врятувала мене

- А мене непокоять ці двоє - сказала Джейн - вказуючи катаною на тіла невідомих - хто вони і з якою метою увірвалися сюди?

- Це дізнаються інформатори - сказала Анні - впевнена у Еріки уже є інформація

І знову тиша. Пройшло п'ять хвилин

- Міка, вони поїхали. Чекаю на вас - пролунав голос Марка

- Дій швидко. Виходимо - скзала я - Анні, треба йти

Вона кивнула. Ми швидко покинули бар. Посадивши Анні в машину до Марка, я та Джейн сіли на байки і поїхали. Цього разу я їхала спереду. Джейн їхала в кінці,через двадцять хвилин ми були біля корпорації. Висадивши Анні, ми отримали вільний час.

- Думаю час про все поговорити - сказала я дивлячись на друзів

- Так. Але це не найкраще місце - почала говорити Джейн, та її перебив Марк:

- Давайте поїдемо на міст

- Краще туди йти, адже у нас вино з собою - хитро посміхнулася Джейн

- Значить вирішино: ви йдете зараз до мосту, а я дожену вас за хвилин десять - підсумувала я - прошу, не питайте зараз нічого

- Але опісля ти відповіси на всі питання - сказав наостанок Марк

Опісля він та Джейн пішли до мосту. Я ж побігла спочатку до кімнати та взяла рюкзак у якому вже лежало вино та чотири бокали. Далі я побігла на поверх Емілі. Вона вже чекала на мене

- Все добре, сестричко? - запитала вона швидко підбігаючи до мене

- Так. Лише рука болить, але то пусте. Ти готова? - сказала я

Емілі кивнула. Вона була одягнена в білу спідницю та такий же кроп - топ. Також вона одягнула плащ. Ми домовилися, що Емілі не розказуватиме до кінця хто вона.

- Ми на міст? - запитала вона

Я кивнула. Міст - це найкраще місце для зустрічей. Раніше через нього переїжджали машини. Зараз він дуже старий та небезпечний для того. Тому автомобілі там не їздять, а от люди іноді можуть пройтися.

Ми швидко вийшли з корпорації за сім хвилин ходьби, я вже могла розгледіти Марка та Джейн.

- Хто це? - запитала Джейн коли ми підійшли до них

- Гарно то як! - я підійшла до краю моста і подивилася в бурхливу річку

Мене хтось потягнув за руку. Я обернулася. Марк

- Поручні старі і не надійні - холодно сказав він і відпустив мене

Я видихнула. Діставши з рюкзака бокали та вино я поставила їх на асфальт

- Час все розповісти. Але обіцяйте мовчати. Це таємниця - почала я

Джейн відкрила пляшку і налила всім вино. Сівши на асфальт вона та Марк очікувально дивилися на мене

- Готова? - я взяла за руку Емілі - знімай капюшон

Емілі зняла капюшон.

- Це моя сестра - сказала я в ту ж секунду коли вона зняла капюшон

Джейн подавилася вином. Лице Марка було неймовірно здивованим. Чи не вперше я його таким бачу. Перша оговталася Джейн: