Сльози

З часом, зовсім не помічаючи того, я заснула.

''Жахливий гуркіт. Я лежу під купою одягу в темній шафі. Постріл, другий. Крик сестри. Тіло матері. Біле плаття заплямоване кров'ю''

Я прокинулася з криком. Зовсім не помічаючи того, з очей покотилися сльози. Вперше за довгий час я плакала. Закривши очі руками я дала волю емоціям - все рівно окрім мене тут немає нікого. Чиїсь швидкі кроки відбивалися відлунням у підземеллі. Я швидко лягла на матрац та накрилася з головою матерією, що служила мені ковдрою. Хтось відкрив грати і швидко зайшов до моєї ''кімнати''.

- Міка, все добре? - хтось тихо запитав - я якраз мав до тебе йти і раптом почув пронизливий крик

''Марк'' - я зрозуміла хто був власником голосу

- Угу - відповіла я так саме лежачи спиною до нього

- Не хочеш повернутися, говорити спиною до когось не дуже ввічливо - ''підштрикнув'' Марк

- Які ми правильні - я швидко витерла очі, сподіваючись, що вони не почервоніли від сліз

Марк був у звичайних джинсах та чорній сорочці. Також трохи осторонь стояв його рюкзак

- Плакала? - він присів біля мене і акуратно взявши за підборіддя поглянув в мої малинові очі

- З чого ти взяв? - я відвела погляд

Марк лише усміхнівся.

- Я... я згадала декого - згадавши подробиці реалістичного сну на очі знову навернулися сльози. Я швидко витерла їх рукавом худді

- Можеш поплакати якщо хочеш, я нікому не скажу - Марк обняв мене - а так, цього ще й ніхто не побачить

Не знаю, що сталося але я дійсно почала плакати. Дивно, але я не дозволяю комусь бачити свої сльози. Але, всі події, що колись сталися зі мною, вони знову пазлами зібралися докупи.

Через пару хвилин я заспокоїлася Марк весь цей час просто мовчки сидів, обіймаючи мене.

- Дякую, Марк - сказала я заспокоївшись - ти мені дуже допоміг

- Я тебе ще ніколи не бачив такою - він зробив паузу підбираючи потрібне слово - беззахисною.

Я посміхнулася, ну а що тут можна було сказати?

- До речі - він встав і підійшов до свого рюкзака і дістав з нього бинти, вату та перекись водню - знімай худді, обробимо рани.

- Не сподівайся, у мене під ним сорочка - хіхікнула я

- Навіть в думках такого не було, пані кошмар - Марк старався виглядати серйозним, але у нього з'явилася посмішка.

- Може не треба? - якось благально запитала я

- Знімай, а то доведеться мені це зробити. Я виконую обіцянки, ти ж це знаєш - відповів Марк

На моїх щоках трохи виступив рум'янець. Я зняла з себе худді Марка і побачила на скільки поганому стані була моя сорочка. Марк присів навпроти мене. Акуратно повернувши мою голову трохи в бік, він почав обробляти рану на шиї.

- Поріз від коси Емілі? - запитав він

- Так - чесно відповіла я. Приховати щось від Марка було просто неможливо.

Закінчивши протирати рану на шиї, він заклеїв її пластирем. Далі зробивши таку ж процедуру на колінах, він поглянув на величезну червону пляму на лівому рукаві сорочки

- От же ж.... - тихо виялався він - спеціально бив по руці чи не так? Ти ж у ній гвинтівку тримаєш

Я кивнула головою. Зараз мене трохи не покоїло як Марк дезинфікує рану на руці, якщо сорочка з довгим рукавом і прилягає мені до тіла. Вірогідно у нього були схожі думки, оскільки вираз його лиця був трохи спантеличений.

- Е.. Так, Міка знімай сорочку і одягай худді - потім швидко додав - я відійду не дивись на мене так!

Сказавши це, Марк підійшов до протилежної стіни і став спиною до мене. Мені ж ця ідея зовсім не подобалася. Але я розуміла, що іншого виходу немає. Видихнувши я повернулася лицем до стіни і швиденько розтібуючи гудзики сорочки, зняла її, а потім одягла худді.

- Я все - сказала я і повернулася лицем до нього. Лише після моїх слів Марк повернувся і підійшов до мене.

Закатавши рукав худді він налив трохи перекисі на новий ватний диск. Рана на руці була глибокою. Коли хлопець перший раз провів диском по рані вона нестерпно запекла і я здригнулася.

- Вибач - сказав Марк

- Все нормально - відповіла я

Далі він перемотав поранену частину руки бинтом

- Готово! - сказав він і посладав все в рюкзак - вибач, мені час бігти. Не сумуй тут, пані кошмар.

- Аякже тут засумуєш - пирхнула я - дякую тобі Марк

Він посміхнувся. Далі дістав з рюкзака якийсь пакуночок, поставив біля мене.

- До зустрічі - він підморгнув мені, і вийшовши зачинив двері

Я помахала рукою. Коли кроки хлопця віддалилися, я розгорнула пакуночок у якому виявилася їжа! Я була рада, адже таки щось поїсти не завадило б.  Це був рис з м'ясом, а поряд у термосі лежав теплий чай. Діставши виделку, що лежала поряд я почала їсти. Рис виявився надзвичайно смачним. Після закінчення ''трапези'' я акуратно все поскладала у той же пакуночок.

Я зовсім збилася з відліку часу. Тому коли через декілька годин мені захотілося спати, я вирішила, що зараз приблизно одинадцята година. Зазвичай в цей час я готувалася до сну. Але сидячи тут у підземеллі мені аби ''приготуватися'' до сну, варто було лише лягти на матрац. Так я і вчинила. За секунду я вже спала.

                                                                               * *  *  *  * * * * *

Емілі лежала на ліжку у своїй кімнаті. Буквально декілька годин назад з неї зняли звинувачення у нападі на Міку.

''Вона взяла все на себе? - думала вона - для чого? Міка для чого?''

На її ніжно - фіолетових очах виступили сльози. Вона плакала не в перше за весь час. Як до цього могло дійти? Чому все склалося саме так?

- Годі плакати. Зберися, Емілі - сказала вона сама собі

Дівчина вибігла з кімнати і направилася до підземелля, але її не пропустили охоронці. Вони дали їй знати, що без пропуску вона туди не потрапить. Емілі повернулася в кімнату. Вона не хотіла здаватся. Але становище було кепське. Тоді дівчина взяла клаптик паперу і почала на ньому щось писати. Поклавши його до конверта, вона побігла у центральний корпус. Приїхавши ліфтом на 24 - тий поверх вона побігла вздовж коридору, до старих дерев'яних дверей. Акуратно потягнувши їх на себе, вона здивувалася, що кімната Міки була відчинена.