Ув'язнення

Я лежала та дивилася в небо. Вечоріє. Моє тіло ледь - ледь тремтить від холоду. Я дістала телефон з рюкзака - мені дзвонила Джейн

"Брати чи ні - думала я - нехай''

- Слухаю - я відповіла на дзвінок подруги

- Міка я тебе приб'ю! Куди ти подівалася? - кричала в слухавку Джейн

- Перепрошую, що змусила хвилюватися, Джейн - сказала я

- Як тебе знайти? Ми у центрі -  почувся голос Марка зі слухавки

- На даху досить холодно, тому у мене в кімнаті - сказала я

- На якому даху? Як довго ти там? - знову Джейн

- До зустрічі - сказала я після чого поклала слухавку

Так це могло бути трохи егоїстично, та все ж для чого щось пояснювати по телефону, якщо це ще раз доведеться проговорювати в кімнаті? Я підняла рюкзак з землі і побігла до виходу з даху.

- Вони будуть хвилин за двадцять - говорила я сама собі поки чекала ліфт - значить у мене десять хвилин аби приховати рани

Я зайшла до ліфту, через хвилинку я вже була на першому поверсі.  Небо почало вкриватися першими зірками, та я на це не зважала. Я швидко бігла до корпорації, але чомусь всередині мене щосекунди росло погане передчуття.

''Рей - корпорація'' світилася багатьма вогниками, але мою увагу прикували лише охоронці та знайома мені особа в капелюсі.

''Майкл! Хто б сумнівався, ти по мене чи не так?'' - думала я

І таки вгадала - щойно я зайшла на територію мої руки скрутили за спину двоє з ''підлеглих''

- Не хочеш нічого пояснити, дитя? - сказав Майкл

- Де Рей? - я повелась спокійно, не пручаючись від охоронців

Майкл нічого мені не сказав. Мій рюкзак забрали і також перевірили чи немає в мене зброї десь ще. Після чого ми всі пішли в центральний корпус до Рея.

- Ось вона - Майкл грубо пихнув мене всередину кабінету. Я мовчала

- Міка, це правда, що ти напала на Емілі? - запитав Рей

- Перепрошую, можна перед тим запитати дещо в вас? - я поглянула на Босса

- Слухаю тебе - відповів він

- Що буде з Емілі, якщо вона виявиться винною?

- Її чекає тяжке покарання - холодно сказав Рей

Майкл усміхнувся краєм губ і вже напевно хотів щось сказати, але я випередила його:

- Винна лише я - я поглянула в очі Рею - я і ніхто більше

Рей усміхнувся, а Майкл виглядав так, ніби жував скибку лимона

- За те, що ти призналася, я зм'ягчу покарання - почав Рей

- Можете залишити все як є. Не чіпайте Емілі і все - я поглянула йому в очі.

Босс був здивований. Він нічого не сказав, лише помахом руки показав, що мене потрібно вивести

- Майкл. Ти її не чіпаєш - сказав Рей коли всі вийшли

- Чому ти так опікуєшся снайпером? - їдко запитав Майкл

- Ти вільний - спокійно сказав Рей

Майкл поклонився і вийшов. Тим часом мене вели до підземелля. Воно було холодним, вогким приміщенням без жодного проблиску світла. Запхавши мене в камеру, охоронці пішли. Я залишилася сама - самісінька з своїми думками.

Неймовірно холодні стіни, повітря, підлога і грати. Замістьосновної стіни з дверима тут були грати. В кутку лежить старий матрац з якоюсь накидкою. На диво, вона була більш - менш чистою. Я закуталася в неї та сіла на матрац.

''Марк, Джейн... пробачте мені - думала я - я повелася егоїстично. Але не переживайте, я буду тут лише два дні''

На жаль ця думка зовсім не гріла мене. Я почула кроки. Хтось наближався до мене. До грат підійшов чоловік в капюшоні. В його руках був батіг - прийшов час покарання. Я дивилася в його очі. Мені не було страшно.

- 37 ударів батогом - якось машинально сказав чоловік

Я піднялася з матрацу та кинула на нього накидку, що зняла з себе. Вставши напроти нього, у мене всередині все похололо - цей чоловік, людина Майкла, що означало, що мені буде ще гірше.

Він замахнувся - з'явився звук свисту, після чого вдарив мене зі всієї сили.

- Один - карбував слова чоловік

Я схопилася за ліву руку - вона нестерпно боліла. Зціпивши зуби я мовчки чекала далі. Замах, другий. Удар в ноги, живіт, руки...

- Тринадцять - промовив він таким же тоном

У мене не було сил зовсім. Всі ці події ''висмоктали'' її з мене, тому на п'ятнадцятому ударі я впала. Все тіло боліло.  Помітивши червону пляму на лівій руці я зовсім не здивувалася, адже чоловік найбільше бив саме туди. Я закашляла. Припіднявшись на ліктях я спробувала встати, але у мене не вийшло. ''Підлеглий'' Майкла вдарив мене батогом по спині

- Сімнадцять - сказав він і знову замахнувся.

Я заплющила очі готуючись до нового удару

- Стоп. Виносити вироки це моя робота, чоловіче - почула я голос - тому тікай звідси по доброму

- Якого дідька я маю слухати хлопчиська? - реготнув чоловік

- Це наказ Рея - хлопець примружив свої сірі очі

Чоловік брудно виялався, але все - таке пішов. Я й досі валялася на підлозі підземелля.

- І знову ти втрапила в неприємності, нічний кошмар Міка - сказав цей голос - вставай, підлога холодна

- Марк, це ти? - тихо запитала я

- Вже не впізнаєш? - відповів Марк - так це я

Марк. Зазвичай він працює кіллером, але у нього просто дар допитувати людей. Тому він займається і тим, і тим. Він веселий але іноді його можна застати надзвичайно серйозним. Рішучі дії доводять жертв до переляку. А він в свою чергу не жаліє їх. Та все ж Марк не жорстокий, він добрий і чуйний. Хоча бувають різні ситуації...

Він протягнув мені руку, допомагаючи піднятися. Я встала, Марк притримуючи мене за талію довів до матрацу. Я полегшено сіла на нього.

- Добряче тебе побили - сказав Марк дивлячися на мене - коліна теж тут подряпала чи раніше?

- Раніше - так само тихо відповіла я - дякую, тобі Марк і пробачте мене за те, що вчинила так...

- Що було то було - помовчав він, а потім продовжив - дуже болить?

- Є трохи. Але до болі можна звикнути - відповіла я

Ми мовчали. Так, холодне підземелля не найкраще місце для розмов.