В кабінеті Рея

Ми повільно відчинили двері кабінету. Зазвичий щорозу коли я заходжу сюди, мою увагу привертає величезне вікно, з якого здається видно все місто. Навпроти вікна розміщене крісло та стіл Босса. Стіл був вироблений з дорогого темного дерева. Зазвичай на ньому лежать різні документи. На підлозі лежить круглий, шерстяний коврик. На стінах були старі шпалери з якимись загадковими візерунками. Та вони зовсім не "знецінювали" кімнату, навпаки - вони додавали приміщенню елегантності. У протилежному кінці кімнати було декілька шаф та  полиць.  Також стіни прикрашало декілька картин.

Рей сидів у своєму кріслі, вірогідно вже очікуючи нас. Не дивлячись на те, що годинник показував 01.17, Босс виглядав дуже добре. Його темне волосся було зібране в низький хвостик. Сорочка та штани виглядали на ньому ідеально. Зараз його карі очі з цікавістю розглядали нас.

- Доброї ночі, Рей - привіталася я

- Вітаю вас, Міка та Джейн - після невеликої паузи продовжив він - навіть не сумнівався,що ви справитеся з цим завданням. Мене турбують тільки декілька питань: чи були ще жертви окрім Хару Соммер та чи знаєте ви, що знаходиться в згортку?

Це одні з самих стандартних питань після завершеної місії.

- На обидва питання одна відповідь - ні - коротко відповіла Джейн

Рей посміхнувся краєм губ.

- Що ж, ця відповідь мене влаштовує. І все ж - він поглянув кожній з нас в очі - чому Марк мав їхати за вами?

"Емілі" - пролунало в моїй голові. Я мовчала. Навіть не зважаючи на те, що ми з нею не переносимо один одного, я не могла розказати про неї. Адже це можуть порахувати як "спроба увірвати виконання місії'' і тому хто це хоче зробити доведетьмя не солодко.

- Нашу машину відмінили - сказала Джейн

- Хто? - примруживши очі, запитав Босс

- Нам невідомо - впевнено сказала я

Рей коротко розсміявся:

- Нехай буде так. Я повірю вашим словам - через декілька секунд він продовжив - це була одна з самих важливих місій на цей місяць. І ви впоралися з нею тому, як винагорода окрім грошей ви ще й отримаєте три дні відпустки. На цьому все. Ви вільні

На ці слова ми лише зробили уклін - немов приносячи пошану цим рухом. ПІсля чого вийшли з кабінету Рея. Але як виявилося, у коридорі були не лише ми та охоронці. Одразу біля кабінету стояв замовник, якого тримав один з людей Босса - скоріше  всього, на замовника дія від снодійного вже пройшла. І одразу за ними, прихидившись спиною до стіни стояв Марк. Ми з Джейн добре розуміли: якщо замовник не розповість усе "добровільно", то у ''допит'' вступить Марк. Проходячи повз нього ми привіталися кивком голови.

- Пропоную вже зустрітися завтра - вже стоячи у ліфті сказала Джейн

- Так. Приходь до мене обговоримо плани на три дні - сказала я

Джейн посміхнулася. Далі ліфт зупинився на поверсі Джейн і вона вийшла. Кімната Джейн на три поверхи вища від моєї. Приїхавши на свій поверх я йшла вздовж коридору, та підійшовши до потрібної двері - відчинила її.

Моя кімната була середньою за розміром. Велике вікно з довгим підвіконням, яке я прикрасила тоненькою подушечкою бузкового кольору. По другій стороні кімнати було велике односпальне ліжко. Біля нього стояла тумбочка з декільками шухлядами. В самій першій з них я зберігала пістолети та кулі. На самій тумбі стояв невеликий світильник, а одразу біля нього лежала фотографія. Також в кімнаті була величезна шафа у якій зберігалося безліч моїх речей. Там навіть була окрема полиця для взуття. Не далеко від вікна стояв маленький стіл з двома шухлядами, що були прикріпленими до нього. Стіни кімнати прикрашались плакатами, а в окремій частині я навіть прикріпила гірлянду.

Я зайшла у кімнату і перше, що я зробила - це заховала гвинтівку в окрему шухляду, що була створена саме для неї. Поставила й пістолети та кулі до тумбочки біля ліжка. Найбільше чого мені хотілося зараз - це спати. Але перед тим я хочу піти в ванну. Я підійшла до шафи та дістала з неї свою "футболку для сну", вона була на мене дуже велика, тому аби не викидати її, я вирішила в ній спати.

Коли я повернулася з ванни на годиннику було близько другої ночі. Швиденько висушивши волосся я переодягнулаяся та заховала речі в шафі. ''Джейн мій плащ не віддала - згадала я - але то пусте, завтра принесе''

Я вимкнула світло та лягла в ліжко. Вже збиралася вимкнути світильник, та замість того взяла фото і вкотре поглянула на нього: там були дві дівчинки, на вигляд одна з них мала десь сім років, а інша років п'ять. Видихнувши я заховала фото в одну з шухляд та погасивши світло - після чого я одразу заснула.

                                                                * * * * * * * * *

10 років тому...

В дитячій клініці було надзвичайно багато людей - звісно, адже скоро початок навчального року і дітям потрібно зробити справки про стан здоров'я. Не далеко від потрібного кабінету сиділа світловолоса жінка. Одягнута вона була у кімоно, що до  речі їй дуже личило. Поряд з нею сиділи дві дівчинки: в однієї з них були малинові очі, її графітно - чорне волосся було заплетено в косу. На ній було світле платтячко та білі туфлі. У другої дівчинки було коротке волосся кольору попелу. Її ж очі були ближчі до фіолетового відтінку. Плаття ніжно - рожевого кольору та такі ж туфельки. Це були сестри. Здавалося, що нічого не зможе їх розлучити. Раптово почулися постріли .Десь з першого поверху клініки. Люди кричали. Паніка заволоділа ними. Хтось ховався, хтось плакав, а хтось вже лежав мертвим. Світловолоса жінка взяла за руки своїх дочок та побігла на четвертий - останній поверх клініки. Вона була впевнена в своїх діях, адже стріляли поки що тільки на першому поверсі. Забігши в один з кабінетів, вона заховала в шафі під купою одягу дівчинку з малиновими очама, перед тим обійнявши її та сказавши аби та в жодному разі не виходила зі сховку. Сама ж жінка побігла у сусідній кабінет, що виявився складом. Там, разом з молодшою із дочок заховалася вона. Постріли лунали все ближче і ближче серце жінки калатало з неймовірною силою. Попеловолоса дівчинка притулилася до грудей матері - їй було неймовірно страшно за себе, матір та...сестру. Кроки наближалися. Хтось спробував відчинити двері - вони не піддавалися, тоді ''невідомі'' зі всієї сили вдарили по дверях, тим самим вибивши її. Немає сумніву - це терористи. Декілька чоловіків з закритими обличчями зайшли всередину. Матір з дочкою були загнані в кут - шансів на порятунок не було, терористи не шкодували нікого.