Кінець

-Ти не проти? 

- Так, звісно не проти. - Тепер вже Адамове тіло скам'яніло і почало труситись. - Трохи неочікувано. Приємне відчуття. 

-Та. Але ти наче не договорив. Я слухаю тебе. 

- Охх, забув що розказував. А, точно. Я не хотів тоді сказати, що я тебе не люблю, просто так накатило. Вибач, вибач, вибач, - він пригорнувся до мене, теж обійняв, тільки іноді відриваючи руку від моєї спини, щоб витерти гіркі сльози.  

Після таких його чесних слів вирішила йому повністю довіритись. Видно, він це говорить зі всією душею, мабуть, досі як і я не відпустив все. Ми дуже схожі, більше ніж я могла собі уявити. 

- Я тебе кохаю більше ніж все, що є на цьому світі. Давай дамо нашим стосункам ще один шанс?  

Тепер ми вже разом ридали, дивлячись один одному в очі. Після нашого розставання пройшов цілий рік, а ми стали за цей час тільки ближчими. Не хотілось ні на секунду вириватись з його обіймів. Ще ні з ким я не відчувала такого спокої, довіри.  

Адам, посміхнувшись, набравшись повітря, відповів: 

-Звісно. Я зараз щасливіше ніж будь-коли. Не хочу з тобою прощатись. Мені тебе дуже не вистачало. 

-Мені також.  

Ми довго дивились в очі один одному. І сміялись, і плакали. Хотілось стільки всього розказати, що сталось за рік. Але я знала, що часу на обговорення всіх історій буде ще дуже багато, зараз хотілось помовчати, насолодитись ним сповна. Через деякий час він мене підняв на руки, а я стала ініціаторкою нашого першого, справжнього, головне вдалого, поцілунку.  


Через два роки після цієї зустрічі, коли ми вже почали разом жити у Львові, працювати, винаймати самостійно квартиру. До нас дійшло, що та зустріч в Вінниці, безперервний потік думок один одного, справжні признання у коханні, вони стали початком якогось великого, цікавого етапу у наших життях. Тепер не було підліткових, співзалежних стосунків, ми сильно подорослішали. Ми могли спокійно існувати без один одного, зустрічатись зі знайомими, лишатись наодинці, однак кохання між нами не згасало ні на мить. Не пам'ятаю, щоб цінувала когось більше, ніж Адама. Він фактично навчив мене жити.