Розмова

- Вибач. Що знову загрузила тебе своїми проблемами, мені стало набагато легше. Але на цьому в мене все, - хапаю ротом трохи повітря. - Мені дуже шкода за всі мої минулі помилки. Ти ж не сильно на мене сердишся? Якщо ще тримаєш за щось зло, я розумію. Проте скажи будь ласка за що, щоб в майбутньому я вже не допускалась до такого рівня. 

Адам досі тільки посміхався, дивившись на мене. А після того, як я закінчила, його обличчя різко посерйознішало. По потилиці пробіг морозець, він вже дивився мені прямо в очі без жодного натяку на те, що саме збирається зараз сказати. 

-Знаєш, мені справді тоді було важко з тобою продовжувати спілкування. Але ж це не є чисто твоєю заслугою, я також багато косячив, часто не хотів пояснювати, що зі мною не так, з якими проблемами, в основному ментальними, стикаюсь. Я занадто сильно закривався від тебе довгий час... Бо мені було страшно. Ти тільки уяви. П'ятнадцять років живеш на цьому світі, ніхто не запитує, що тебе турбує, батьки майже не допомогають пережити підлітковий вік, зрозуміти свої відчуття. Замість цього намагаються виростити з тебе справжнього чоловіка, який і плакати ніколи не буде. А в якийсь момент в твоє життя приходить абсолютно інша людина. Вона допомогає вирішити всі твої проблеми, готова слухати твої монологи годинами, а тобі то дуже дивно. Ти навіть не знав, що можна показувати комусь свої емоції... І тебе скоріш за все не кинуть. Тоді я був максимально не готовий до таких стосунків, час від часу віддалявшись від тебе. Оскільки боявся, що дізнавшись про мене все, знаючи який я вразливий, одного дня покинеш мене, а потім висміюватимеш роками. А в тебе був складний період, із-за величезної відстані я й не знав, як тобі краще допомогти. Тобі наче про свої проблеми також важко давалось говорити. Хочу, щоб ти знала. - він намагався усміхнутись, попри сльози. - Я жодної образи на тебе не тримаю ііі думаю, тобі це зараз важливо почути. Мені також не вдалось зав'язати нові стосунки, бо я і не намагався. Хотілось переосмислити все, що сталось, пофантазувати, як могло би все статись інакше. А дивившись на інших дівчат, в мене вони не викликали жодних емоцій. Думав то вже все, кінець. Депресія. Але поруч з тобою я досі відчуваю себе живою людиною. Я тебе неймовірно сильно кохаю.  

Я заступорилась. Не очікувала, що наша розмова піде аж в це русло. Він тільки декілька місяців тому писав, що вже більше не захоче бути зі мною, то йому геть не потрібно. Чому ж тоді зараз каже такі слова? Можливо хоче обм.. Ніі, він не такий, він не буде. 

Адам вже трохи заспокоївся, тому продовжив: 

- Мені шкода, що я це кажу так пізно. Треба було сказати ще в Празі, коли ти так хотіла почути моє признання, підтвердження моєї любові до тебе. Потім ще й остання переписка... Господи. Я такий злий був, хотів купу лайна на тебе наплести. Тоді все якось хєрово було, з батьками розсварився, в житті все йшло не так, тебе забути не міг, постійно згадував, шкодував про все зроблене, не зроблене. А коли ти мені написала, думав, якщо почнемо спілкуватись, все знов піде не так. А ще одне розставання... Дуже важко би далось. Не міг зрозуміти довго чому ти так себе вела під час останньої зустрічі, коли в Чехію приїжджала. Все ж наче добре було, - Адам повернувся до мене спиною, боявшись, що він зараз такий чутливий до всього. Я наважилась зробити перший крок. Підійшла до нього, повернувши до себе обличчям, подивилась в його прекрасні зелені очі, вони неймовірні. Положила руки на талію, а голову на плечі. Він зашарівся.