Зустріч

,,Так, я за,, 

,,Я дуже радий тебе знов побачити. Ладно, тоді вже спілкуватимемось, як ти приїдеш, чекаю,, 

Наче все зрозуміло з його слів. Однак, він справді хотів би зі мною а-ля вільних стосунків? То ж так страшно, ми будемо обійматись... Цілуватись... Мені того дуже хочеться, тільки перспектива того, що хтось буде володіти вперше моїм тілом мене лякає. Тиждень йшов дуже довго, тяжко. З мамою вже придбали квитки до Праги, на початку вона ще думала, залишатись в Віри чи квартиру орендувати. Але подивившись на ціни, одразу обрала перший варіант. Останнім часом в мене загострилось РХП, були часті переїдання до неможливості ходити. А після новини про від'їзд вирішила підправити свою форму, щоб менше комплексувати. Тепер, об'єктивно їла небагато, можливо навіть замало. Другий тиждень проходив ще довше, ця невизначеність дуже тяжка. Я не знала, про що говорити з Адамом, наскільки далеко наші вільні стосунки можуть зайти. 

Проте, коли ми вже побачились все стало легше. Дивно, звісно, бачити було його вже таким дорослим. Він сильно підкачався, виріс, став ще гарнішим, а я, в принципі залишилась такою, якою і була, тільки з плюсом в кілограм п'ять на вагах. Ми їхали в автобусі до їхнього дому, здавалось, тиша між нами ніколи не зупиниться. Спочатку він взяв мене за руку, запитав чи не проти. Я обережно кивнула, ми трохи поговорили за дорогу, він погладив мене. 

На вечір ми вирвались разом погуляти по вулиці. Контакт знайшли дуже швидко. Вже через хвилин десять я готова була розчинитись у ньому. Відчувала себе неймовірно щасливою. З ним було надзвичайно комфортно і я наступні пів прогулянки тільки думала, як же його обійняти. Він такий милий, гарний. Я його не боялась, більше боялась своєї невпевненності. Думала, що на його фоні недостатньо розумна, красива. Тому ніяк не могла наважитись на перший крок. А всі спроби були невдалими. Все пропало, нічого, мабуть, не вийде, але в той момент він пояснив, що я можу робити СПРАВДІ все, що бажаю і легенько обійняв мене. То надзвичайно приємно. Потім ми далі гуляли, розмовляли на філософські теми, ще декілька разів пообіймались, а вже перед ніччю пішли додому. 

Наступні дні проходили не так легко. Я хотіла його. Довіряла настільки, що дуже хотіла би мати з ним перший раз. Але батьки... Особливо образ мами постійно перед очами з'являвся. Говорив, що то непристойно, я занадто мала, не гарна, не можна так довірятись хлопцям, особливо цьому. Для неї Адам був ледь не найгіршою людиною у світі. Я часто ображалась на матір із-за її зневажливого ставлення до нього.