Глава 35 Владислав

Після ще кількох коктейлів ми поверталися до вілли, ледь тримаючись на ногах, але не від утоми, а від тієї шаленої суміші алкоголю, музики та нічного океану. Катя сміялася — гучно, нестримно, закидаючи голову назад. Вона була зовсім п'яною, і цей стан робив її схожою на розхитану стихію, яку мені вперше дозволили приборкати. Вона спотикалася на рівному місці, міцно вчепившись у мою футболку. Я щоразу підхоплював її, відчуваючи, як її гаряче дихання обпікає мені шию, залишаючи на шкірі присмак тропічної ночі.

— Владе, — вона раптом зупинилася біля самих дверей вілли, дивлячись на мене розфокусованим, але надзвичайно блискучим поглядом. Вона поклала долоні мені на груди, і я відчув, як шалено б’ється моє серце. — Світ такий… він такий кольоровий. Чому я раніше бачила його тільки чорно-білим? Чому ти не з’явився раніше зі своїми кольорами?

Я не відповів. Я просто дивився на її вологі, трохи розімкнуті губи й розумів, що всі мої захисні бар’єри змило океанською хвилею. Я хотів цю жінку. Я хотів її всю — її сміх, її беззахисність, її тіло. Тут і зараз.

Як тільки ми переступили поріг, я притиснув її до дверей. Поцілунок був несамовитим, майже агресивним у своїй спразі. Катя відповіла мені з такою відчайдушною готовністю, що в мене закрутилася голова. Її руки блукали по моїх плечах, заплутувалися у волоссі, тягнули мене ближче. Вона втискалася в мене всім тілом, шукаючи опори в цьому п'яному запамороченні, і я був готовий стати для неї всім світом.

— Стій… почекай, — прошепотіла вона мені в самі губи, важко дихаючи. Її очі були напівзакриті, реальність для неї явно розмивалася, перетворюючись на марево. — Я маю… я маю дещо сказати. Це важливо. Я ніколи… у мене ніколи не було чоловіка. Взагалі. Ти будеш першим.

Ці слова подіяли на мене як електричний розряд. Весь мій хижацький натиск миттєво змінився неймовірною, майже болючою ніжністю, від якої защеміло в грудях. Я завмер, дивлячись на неї — таку крихку, таку справжню в цій своїй раптовій сповіді. Вона довіряла мені найцінніше, навіть не усвідомлюючи цього до кінця.

— Катю… — я обережно провів тильною стороною долоні по її щоці, прибираючи пасмо вологого волосся. — Я буду обережним. Обіцяю. Я зроблю так, що ти не пошкодуєш про жодну секунду.

Наш мокрий одяг полетів додолу. Я підхопив її на руки — Катя здалася мені легшою за пір’їнку і такою рідною. Я обережно доніс її до ліжка і поклав на прохолодне простирадло, схиляючись над нею, наче захищаючи від усього світу. Я цілував її повільно, вивчаючи кожен міліметр її шкіри, кожну родинку. Пестив так ніжно, як ніколи нікого в житті. Катя мліла під моїми руками, її пальці блукали моїм тілом. Вона вигиналася мені назустріч, видаючи тихі, ледь чутні звуки задоволення, від яких у мене темніло в очах. Катя була на межі між сном і найсолодшою реальністю, повністю віддавшись своїм відчуттям.

Я нахилився до її шиї, вдихаючи аромат її шкіри, відчуваючи, що ми вже за крок до того, щоб стати одним цілим, щоб назавжди скріпити наш союз чимось більшим, ніж підписи на папері. І в цей момент вона видихнула — голосно, з надривом, що йшов із самого серця, з тієї глибини, куди мені не було доступу:

— О, Вадиме… я так тебе кохаю!

Це було як постріл у тиші. Як відро крижаної води, вилите на розпечений метал. Світ навколо мене не просто зупинився — він розлетівся на друзки.

Я завмер, затамувавши подих. Секунду мені здавалося, що я недочув, що це шум хвиль або власна кров, що пульсує у вухах, зіграли зі мною злий жарт. Але ні. Катя, заплющивши очі, напівусміхнулася, перебуваючи десь там, у своїх таємних мріях, де вона була не зі мною. Не з чоловіком, який тільки що дарував їй насолоду, який готовий був носити її на руках. Вона була з якимось Вадимом.

Я різко відсторонився, наче опікся. Повільно сів на край ліжка, опустивши голову на руки, відчуваючи, як порожнеча заповнює легені замість повітря. Усередині все випалило вщент. Тріумф від близькості змінився огидним, липким відчуттям того, що мене просто використали як зручний ерзац. Як тіло, на яке вона спроектувала свої фантазії про іншого. Вона цілувала мене, але бачила його. Вона віддавалася мені, але кликала його.

Я обернувся через плече. Катя вже спала. Її дихання було рівним, на обличчі застиг спокій, який зараз здавався мені найвищою мірою цинізму. Вона навіть не зрозуміла, що щойно одним словом зруйнувала все те, що ми так дбайливо збудували за ці дні. Весь цей «ідеальний медовий місяць» виявився лише майстерно зіграною виставою, де я був дублером головного героя.

Я встав і вийшов на терасу, під нічне небо, яке більше не здавалося кольоровим. Я шалено хотів закурити, хоча кинув ще два роки тому. Мені потрібен був цей дим, щоб випалити смак її поцілунків. Руки злегка тремтіли — не від холоду, а від люті, що закипала в жилах.

Попереду був Київ. Літак, камери, офіс. І тепер я точно знав: наша вистава тільки починається. Катя хотіла акторської гри? Вона її отримає. Я буду ідеальним чоловіком на публіці, буду ніжно обіймати її перед об’єктивами, але всередині… я розбурханий вулкан.

Я гратиму за зовсім іншими правилами. І перший пункт у цих правилах — дізнатися, хто такий цей Вадим, який наважився стояти між мною і моєю власністю — моєю дружиною!