Глава 34 Владислав

Наступного дня я орендував катер, і ми вирушили на пошуки дельфінів та до дальніх рифів. Катя намагалася поводитися обережно, але коли зграя дельфінів почала вистрибувати прямо перед носом нашого судна, вона забула про свою стриманість. Розсміялася так щиро, що я спіймав себе на тому, що фотографую не океан, а її профіль на фоні бризок.

Потім був снорклінг у «Саду коралів». Катя спочатку боялася опускатися під воду. Вона міцно стискала мою руку і я відчував її трепет і довіру. А коли нарешті вона побачила цей підводний мегаполіс із тисячами різнокольорових рибок — то просто завмерла від захоплення. Під водою, в масках, ми весь час трималися за руки, і це було інтимніше за будь-який поцілунок. Ми потрапили ніби в інший вимір, де не існують компанії, контракти та минуле.

Третій день нашого відпочинку був присвячений ліні та розмовам. Ми поїхали на безлюдний острів-піщану косу на пікнік. Там не було нікого, крім нас і кількох крабів. Катя розповідала про свою роботу, але вже без того надриву, який я відчував раніше. Вона просто ділилася пристрастю до сцени, а я розповідав їй про те, як важко іноді бути тим, ким тебе хоче бачити суспільство. Ми їли мальдівський хліб і фасхуну мас — запечений тунець на грилі з пастою чилі і прянощами. Я вперше за багато років відчував, що мені не треба нічого доводити. Достатньо просто знаходитися поруч із Катею.

Сьогодні передостаній день нашого “медового місяця". Я знав, що на острові увечері готують щось особливе, але не очікував, що це буде настільки вчасно. Після кількох днів ідилії та шепоту хвиль нам обом було потрібно щось... гучне.

Хотілося драйву. 

— Катю, забудь про сукню для вечері, — гукнув я їй у спальню, натягуючи білу футболку та джинсові шорти. — Сьогодні на пляжі вечірка. Дрес-код: босоніж, легкий одяг і без жодних церемоній.

Коли вона вийшла, я ледь не забув, як дихати. Топ, що ледь прикривав груди, коротка спідниця і волосся, що хвилями розсипалося по плечах. Мінімум макіяжу та сяючі очі.

— Танцюватимемо? — запитала вона з викликом, якого я раніше в ній не помічав.

— Навіть не сумнівайся.

На пляжі вже палали величезні смолоскипи, а біля самої води розставили низькі дивани та бари з бамбука. Діджей крутив щось ритмічне, змішуючи етно-мотиви з важким басом, що вібрував прямо в грудях.

Ми почали з коктейлів. Один, другий... Міцний ром із маракуєю швидко зробив свою справу. Бар’єри, які ми так старанно вибудовували між собою в Києві, почали сипатися, як пісочні замки під припливом.

— Знаєш, що? — Катя перекрикувала музику, сміючись і відпиваючи з мого келиха. — Я думала, ти вмієш тільки рахувати прибутки та дивитися на людей, як на цифри в Excel!

— А я думав, ти вмієш тільки страждати над своїми сценаріями! — відповів я, підхоплюючи її за руку і тягнучи ближче до натовпу, що танцював на піску.

Ми відривалися на повну. У світлі смолоскипів Катя танцювала несамовито, відкинувши голову, і я вперше бачив її такою живою. Я підхоплював її, обертав, відчуваючи, як пісок забивається між пальцями ніг, а піт проступає на спині. Нам було байдуже на погляди, на статус, на те, що ми — "сімейна пара". Ми були просто двома молодими людьми, які нарешті відчули смак свободи.

Коли музика стала повільнішою і глибшою, я притягнув її до себе. Катя була гарячою від танців, і її серце калатало об мої груди, як божевільне.

— Владе, — прошепотіла вона, задихаючись. Вона не відсторонилася, навпаки — обхопила мою шию руками, притискаючись ще міцніше. Алкоголь і драйв зробили нас відвертими до межі. — Я не хочу повертатися. Не хочу знову бути тією Катею, яка постійно чогось боїться.

— То не будь нею, — я нахилився так низько, що наші носи зіткнулися. — Уяви, що тут немає нікого, крім нас.

Я підхопив її на руки, і вона голосно засміялася, поки я ніс її до води. Ми забігли прямо в одязі, під крики та аплодисменти інших туристів. Солона нічна вода обпекла прохолодою, але нам було все одно жарко. Ми дуріли, як підлітки, бризкалися, пірнали в темні хвилі, поки не залишилися зовсім одні на віддаленій частині пляжу, де музика була лише глухим відлунням.

Я витягнув її на берег, і ми впали на пісок, важко дихаючи.

— Це було... неймовірно, — видавила вона, дивлячись у зоряне небо. — Я ніколи так не поводилася.

Я перевернувся на бік, підперши голову рукою, і подивився на неї. Мокра спідниця прилипла до її ніг, волосся переплуталося, але вона була прекраснішою за будь-яку обкладинку глянцю.

— Може, це і є справжня ти? — запитав я, провівши пальцем по її вологому плечу.

Вона повернула голову до мене, і в її погляді була дика, відверта електрика.

— Може, — тихо відповіла вона. — А ти… зараз справжній?

Я не відповів. Просто нахилився і нарешті зробив те, про що мріяв усі ці дні. Я поцілував її — по-справжньому, зі смаком солі, рому та відчаю останньої ночі. І Катя відповіла з такою пристрастю, що стало зрозуміло: завтра в літак сядуть зовсім інші люди.