Глава 27 Катя

Вчорашні проби досі відлунювали в мені тріумфом. Вадим Давидович сказав «так» двічі: головна роль у п’єсі, яка мені найбільше сподобалася, і роль другого плану в іншій постановці. Я почувалася так, ніби нарешті почала дихати на повні груди. Сьогодні був мій перший справжній вихідний, і я вирішила присвятити його собі.

​Ранок видався ідеальним. Я привела себе до ладу, нанесла легкий макіяж, поснідала і вже збиралася вийти на прогулянку, коли тишу квартири розрізав дзвінок відеофона.

​Я завмерла. Батько? Чи Влад повернувся раніше?

​На екрані я побачила жінку. Вона виглядала неймовірно елегантно: крислатий літній капелюшок робив її схожою на гостю з Лазурового узбережжя. Їй можна було дати років п’ятдесят, та й то з великою натяжкою — настільки доглянутим було її обличчя. Поруч стояла невелика валіза на колещатках.

​Я відчинила двері, заінтригована цим візитом.

​— Доброго ранку, — м’яко промовила пані, злегка піднявши капелюшок. — Сподіваюся, я не надто рано?

​Я на мить розгубилася.

— Доброго ранку. Ви до кого?

​Жінка примружилася, розглядаючи мене з не прихованою цікавістю.

— Я до свого сина. Але, судячи з того, що я бачу, Владислав знову забув попередити мене про зміни в своєму особистому житті. Або ж він просто не розраховував, що його мати вирішить зробити сюрприз. Мене звати Олена Вікторівна.

Жінка граційно протягнула свою випещену руку з масивним золотим браслетом на зап’ястку, для знайомства.

​У мене всередині все похололо. Олена Вікторівна. Мати мого фіктивного чоловіка.

​— Ой… Я... я Катя, дружина Владислава. — Я несміливо потиснула її теплу долоню і відступила, ширше відчиняючи двері. — Проходьте, будь ласка.

​— Катя, — повторила вона, заходячи з легким ароматом дорогих парфумів. — Дуже приємне ім'я. І, мушу визнати, у Владика нарешті з'явився смак на обличчя. То де мій нестерпний син, який не запросив на весілля рідну матір? Все ще спить?

​Я гарячково міркувала, як бути.

— Владислав зараз у терміновій поїздці, — обережно почала я, намагаючись проявити гостинність. — Ви, мабуть, з дороги? Може, поснідаєте? У мене є свіжий лосось, авокадо та домашній сир... Я можу приготувати тости. 

Я намагалася тримати голос рівним, попри те, що серце калатало десь у горлі.

​Олена Вікторівна не відмовилася. Поки я на кухні майстерно нарізала сніданок, подумки хвалила себе за те, що днями закінчила облаштовувати гостьову кімнату на верхньому поверсі. Я готувала її для Віталіни, але тепер вона стане в пригоді для «свекрухи».

​— Я можу запропонувати вам кімнату нагорі, туди нещодавно завезли нові меблі, — пояснювала я, подаючи тости і легкий салат. — І, будь ласка, користуйтеся моєю ванною, там є все необхідне. Я сьогодні поповнила запаси косметики.

​Олена Вікторівна кивнула і після сніданку вирішила оглянути квартиру. Коли ми зайшли до моєї спальні, вона надовго затримала погляд на моїй відкритій шафі, де висіли тільки мої сукні. Потім поглянула на туалетний столик, де стояла моя косметика. Зайшла до ванної, де висів тільки мій комплект рушників і самотній халат.

​Вона повільно обернулася до мене.

— Люба, я, звісно, все розумію... Але чи правильно я бачу: ви з Владиславом спите окремо?

​Це було риторичне питання, але від нього мені захотілося провалитися крізь землю.

Я відчула, як обличчя заливає зрадницький рум'янець. У голові гарячково крутилися версії: «Він хропе», «У нас різні графіки», «Він працює допізна»... Але жодна з них не звучала переконливо для жінки, яка бачить людей наскрізь. Я відкрила рот, щоб сказати якесь виправдання, але в цей момент у двері настирливо подзвонили.

​— Вибачте, я відчиню! — вигукнула я і, ледь не перечіплюючись через власні ноги, злетіла вниз.

​Від збентеження я навіть не глянула на відеофон. Просто натиснула кнопку і смикнула двері на себе.

​У квартиру буквально ввірвався батько. Він був не просто сердитий — він був розлючений: багряне обличчя, налиті кров’ю очі, зведені до перенісся брови і хижий вищір.

— Ти все-таки тут! — прогримів він, наступаючи на мене так, що я мимоволі втиснулася спиною в стіну передпокою. — А я не відразу повірив. Але знаючи, яка ти тупа вівця, цього слід було очікувати!

— Тату, ти про що?.. — мій голос здригнувся. Я гарячково зиркнула в бік сходів. Я знала, що Олена Вікторівна десь там, нагорі. Вона не спускалася, не видавала себе жодним звуком, але я шкірою відчувала її присутність. Вона причаїлася, наче хижак у засідці, ловлячи кожне слово.

Батька вже несло. Він розмахував кулаком перед моїм носом, і я бачила, як на його скроні пульсує вена.

— От скажи мені, Катю, якого хріна ти тут, а твій чоловік з коханкою на Мальдівах? — його крик врізався в тишу квартири, наче сокира в дерево. — На Мальдівах! Ти що, настільки безхребетна, що дозволила якійсь лярві скористатися своєю весільною мандрівкою?!

Я хотіла щось сказати, закрити йому рота, але горло наче залили свинцем.

— Мовчиш?! — батько витер хустинкою піт з чола, його очі горіли презирством. — Я організував злиття компаній, ваші заручини, весілля не для того, щоб мій зять виставляв мою доньку останньою ідіоткою на очах у всієї столиці!  Ця дівка викладає сторіз із вілли, за яку я відвалив суму з п’ятьма нулями!

Він зробив крок ближче, його голос став небезпечно тихим, але від того ще більш огидним:

— Ти хоч розумієш, що ти — зараз гірше ширми? Це для вас цей шлюб — фіктивний, а для всіх — ви щиро закохана пара! Я дав тобі шанс стати частиною великої гри, а ти дозволила чоловіку витерти об себе ноги ще до того, як висохло чорнило на контракті. Бери телефон. Дзвони цьому покидьку і скажи: якщо він не вишвирне ту шльондру з острова найближчим рейсом, я за себе не відповідаю!

Я стояла ні жива, ні мертва. Тиша з другого поверху була такою густою, що її можна було різати ножем. Олена Вікторівна почула все: і про «тупу вівцю», і про «лярву», і, найстрашніше — про те, що наше весілля було оплаченим фарсом.