Глава 26 Владислав

Приватний джет м’яко розрізав хмари, прямуючи до екватора. В салоні панував аромат дорогої шкіри та елітного шампанського, яке Оксана пила вже третій келих. Вона не замовкала ні на хвилину, обговорюючи нову колекцію круїзного одягу та те, як «всі її подруги помруть від заздрощів», побачивши її сторіз.

Я дивився в ілюмінатор, де безкінечна синява океану зливалася з небом, і вперше за довгий час не відчував себе господарем ситуації.

Ми приземлилися в аеропорту Велана. Жарке, вологе повітря Мале вдарило в обличчя, щойно відчинилися двері літака. На березі нас уже чекав швидкісний катер. Всього двадцять хвилин розсікання бірюзових хвиль — і ми пришвартувалися до пірса вілли, що загубилася на приватному острові-резорті в Північному Мале.

Оксана була на межі екстазу.

— Владіку, це ж просто королівський рівень! — вигукнула вона, коли ми ступили на дерев’яні настили, що вели до нашої резиденції.

Це було справді вражаюче місце. Величезна приватна вілла, збудована прямо над кришталевою водою, трималася на міцних палях. Скляна підлога у вітальні дозволяла бачити життя рифу прямо під ногами: зграйки яскравих риб та лінивих скатів. Тераса з власним басейном «інфініті» ніби розчинялася в горизонті. Навколо — лише тиша, шелест пальм на березі та безкінечний океан.

— Ти так постарався для мене... — Оксана обвила руками мою шию, заглядаючи в очі з солодкою відданістю. — Це найкращий подарунок. Тільки ми удвох у цьому раю.

Я ледь помітно кивнув, відчуваючи неприємний осад. Вона була впевнена, що цей відпочинок — плід моєї щедрості. Оксана не знала, що ми оселилися на віллі, яку замовив Ткачук для «молодят», і що кожен цей золотистий сантиметр піску був оплачений батьком Каті.

Наступні два дні перетворилися для Оксани на суцільну фотосесію. Вона насолоджувалася спа-процедурами, змінювала купальники кожні три години та змушувала мене ловити «той самий ракурс» на фоні кожного заходу сонця. В ліжку вона була палкою, намагаючись довести, що жодна законна дружина не здатна дати мені того, що дає вона.

Але чим більше вона лестилася, тим сильніше я відчував порожнечу. Ми вечеряли при свічках прямо на піску під шум хвиль, навколо була абсолютна розкіш, про яку мріють мільйони, але я спіймав себе на тому, що мені іноді... смертельно нудно.

Оксана годинами говорила про бренди, косметичні процедури та плітки столичного бомонду. А я чомусь згадував мою кухню в Києві й Катю, яка з розпатланим волоссям і фанатичним блиском в очах доводила мені, що мистецтво важливіше за комфорт.

Сидячи на терасі з келихом віскі й дивлячись на зорі, які тут здавалися нереально великими, я думав про те, що зараз робить моя дружина. Чи пройшла вона ті проби? Чи згадала вона хоч раз про те, що я зараз тут, у «раю», який вона так холоднокровно мені переуступила?

Я був на Мальдівах з найкрасивішою жінкою зі свого минулого, але вперше в житті хотів, щоб ці десять днів закінчилися якнайшвидше. Я ще не підозрював, що моє бажання здійсниться дуже скоро, і в найменш приємний спосіб.

Минуло п’ять днів, які для Оксани стали втіленням її найсміливіших мрій. Я викупив денний круїз на розкішній яхті, і ми обійшли кілька безлюдних атолів. Вода там була такого кольору, що боляче було дивитися без окулярів — рідка бірюза, що переходила в глибокий ультрамарин.

Оксана була в справжній ейфорії. Вона вищала від захоплення, і без зупину викладала свої фотографії.

— Владіку, це просто неймовірно! — вигукувала вона, обіймаючи мене на палубі яхти. — Я ніколи не бачила нічого подібного. Ця вілла, цей сервіс... Ти справді перевершив себе. Обіцяй, що ми будемо прилітати сюди щороку!

Я лише стримано посміхався, відчуваючи себе загнаним звіром. Чим щасливішою вона була, тим важчим ставав тягар брехні.

Крах настав на шостий день, якраз після полудня. Ми відпочивали на терасі нашої вілли, Оксана ліниво гортала журнал, а я дивився на горизонт. Мій телефон раптом вибухнув різким дзвінком.

Подивившись на екран, я відчув, як серце зробило важкий поштовх. Я встав і відійшов у дальній кут тераси, до самої води.

— Слухаю, — коротко кинув я.

Розмова тривала не більше трьох хвилин. Я майже не говорив, лише слухав, відчуваючи, як кожне слово співрозмовника забиває цвях у труну цієї «відпустки». Моє обличчя скам’яніло, пальці так міцно стиснули перила тераси, що кісточки побіліли. Напруга в моєму тілі була такою відчутною, що навіть Оксана відклала журнал і з тривогою подивилася на мене.

— Так. Я зрозумів. Буде зроблено, — кинув я і дав відбій.

Я кілька секунд стояв спиною до неї, дивлячись на ідеально спокійну воду лагуни. Потім повільно розвернувся.

— Оксано, йди збирайся. Відпустка закінчилася.

Вона завмерла, не розуміючи.

— Що? Владіку, про що ти? У нас ще попереду майже п’ять днів!

— Для тебе відпустка тільки що закінчилася, — мій голос був холодним і сухим, як метал. — Скоро прибуде катер. Через три години — твій літак на Київ. Квиток уже оформлюють.

Оксана підскочила з шезлонга, її обличчя витягнулося від шоку.

— Але чому?! Що сталося? Тобі подзвонили з офісу? Якась криза?

— Змінилися плани, — відрізав я, проходячи повз неї у вітальню. — Справи корпорації потребують моєї термінової присутності в іншому місці. Мені теж доведеться летіти, але пізніше і не в Україну.

— Я можу полетіти з тобою! Куди б ти не збирався... — вона кинулася за мною, хапаючи за руку. — Влад, ну не можна ж так! Все ж було так ідеально!

Я зупинився і подивився на неї так, що вона мимоволі зробила крок назад. В моїх очах зараз не було ні краплі тієї ніжності, яку вона так старанно виманювала ці дні.

— Оксано, не потрібно сцен. У тебе є три години. Якщо ти не встигнеш на цей рейс, наступного доведеться чекати дуже довго, і вже не моїм коштом. Збирай речі. Зараз же.

Оксана виглядала так, ніби її щойно виштовхнули з тепла на мороз.  Її губи затремтіли, а в очах почали збиратися сльози.