Глава 25 Владислав

Останні дні в офісі були напруженими, але думка про те, що вдома на мене чекає вечеря і, можливо, коротка розмова з Катею, діяла заспокійливо. Я впіймав себе на тому, що мені подобається ця нова версія мого життя. Без драм, без істерик, зі спокійним теплом, яке виходило від цієї дівчини.

Я повернувся додому в гарному настрої.

У квартирі панував той рідкісний затишок, до якого я почав звикати за ці тижні. Пахло печеною рибою з травами — робота Зої Василівни. 

Катя вже була вдома. Вона сиділа за накритим столом, але я відразу помітив, що щось змінилося. Її обличчя, яке ще вчора виглядало безтурботним, тепер було напруженим, а в очах застигла якась похмура рішучість.

— Привіт, — сказав я, сідаючи вечеряти. — Виглядаєш так, ніби щойно зіграла фінальну сцену в трагедії. Як справи в театрі?

Вона підняла на мене погляд. У ньому не було радості, лише якась відчайдушна відданість своїй справі.

— Режисер перепросив, — коротко кинула вона. — Визнав, що був неправий. Через п'ять днів у мене проби на головну роль у двох авангардних п'єсах.

Я хотів був посміхнутися, привітати її — адже це те, чого вона так хотіла. Але пам'ять, відтренована роками бізнес-плануванням, підкинула мені одну дату.

Я на мить завмер, а потім спокійно, наче зачитував звіт, промовив:

— Катю, це чудово. Але є одна проблема. Післязавтра у нас виліт на Мальдіви.

Я побачив, як вона буквально здригнулася і подивилася на мене так, ніби я щойно сказав, що Земля зупинилася.

— Мальдіви? — перепитала Катя, і в її голосі почувся відчай. — Я... я зовсім про це забула. Батьків подарунок.

— Саме так. Весільна подорож, — я спостерігав за тим, як вона намагається опанувати себе.

Я очікував чого завгодно: сліз, прохань перенести поїздку (що було неможливо), але Катя раптом випрямилася. Її обличчя стало непроникним.

— Я не поїду, — твердо сказала вона. — Я не можу пропустити ці проби. Це мій єдиний шанс.

— Твій батько не зрозуміє, Катю. Він контролює все, і якщо дізнається, що ми проігнорували його щедрий жест — то сильно образиться.

Вона нервово постукала пальцями по столу, а потім видала план, який змусив мене внутрішньо здригнутися від несподіванки.

— Владиславе, поїдь сам або... не сам. Тобі не обов’язково відмовлятися. Тим більше... маєш з ким поїхати. Твоя... Оксана буде в захваті. Якщо ти полетиш, менеджер з турагенства зафіксує, що тур використано. Батькові прийде звіт, що пан Мельник на відпочинку. Він не дізнається, що мене там немає.

Я відкинувся на спинку стільця. Вона це серйозно? Моя дружина щойно запропонувала мені взяти коханку у нашу «весільну подорож», аби тільки я не заважав їй репетирувати з тим її режисером?

— Ти пропонуєш мені такий компроміс? — запитав я, намагаючись, щоб мій голос звучав рівно.

— Це практично, — вона знизала плечима, уникаючи мого погляду. — Всі будуть задоволені. Ти відпочинеш, батько нічого не запідозрить, а я отримаю роль.

Я кілька секунд мовчки дивився на Катю. Вона виглядала такою зосередженою, наче вирішувала складне логістичне рівняння, а не відправляла власного чоловіка в тропічний рай з іншою жінкою.

— Це практично, — повторив я її слова, пробуючи їх на смак. — Дійсно. Холодний розрахунок, нічого зайвого.

— Саме так, — кивнула вона, і в її очах знову спалахнув той театральний вогонь. — Для мене ці проби — все. А Мальдіви... Мальдіви нікуди не дінуться.

— Гаразд, Катю. Я згоден. Я поїду, — сказав я, зберігаючи на обличчі звичну маску спокою. — Мені справді не завадить змінити обстановку.

— Дякую, Владиславе. Ти не уявляєш, як це важливо для мене, — вона полегшено зітхнула і навіть слабко посміхнулася.

— Уявляю.

Я встав із-за столу, не закінчивши вечерю і вийшов з кухні, відчуваючи дивний присмак поразки. Мене зачепило. Так. Бляха! І не те, що я маю летіти з Оксаною — це якраз було звично. Мене зачепило те, що Катя геть не бачила в мені чоловіка, за якого варто було б хоча б трохи поборотися. Для неї я був просто зручною деталлю інтер’єру, яку можна на десять днів переставити в інше місце.

Я зайшов у свій кабінет і зачинив двері. Хотілося зателефонувати Оксані, але рука чомусь не піднімалася.

Я сів у крісло й кілька хвилин просто дивився на екран телефону. Потім, стиснувши зуби, знайшов номер Оксани. Вона відповіла майже миттєво, наче чекала на цей дзвінок.

— Привіт,  коханий, — її голос прозвучав томно, з тією особливою ноткою, яку вона приберігала лише для мене. — Я вже почала думати, що твоя «дружина» зачинила тебе у золотій клітці.

— Збирай валізи, Оксано, — перервав я її, намагаючись, щоб мій голос звучав максимально буденно. — Після завтра ми летимо на Мальдіви. На десять днів.

На тому кінці дроту запала тиша, а потім пролунав короткий вигук захвату.

— Мальдіви? Владіку, ти серйозно? О боже! У мене якраз відпустка з завтрашнього дня. Це... це такий неймовірний сюрприз!

Я не став уточнювати, що цей «сюрприз» мені щойно за вечерею спакувала власна дружина разом із пропозицією «не втрачати тур». І тим більше не став казати, що це наша офіційна весільна подорож, на яку Катя просто забила.

— Тобі подобається ідея? — запитав я.

— Подобається? Я в захваті! Коханий, ти найкращий чоловік у світі! Я знала, що ти щось вигадаєш, щоб ми були разом... Це буде незабутній відпочинок. Тільки ти і я.

Вона продовжувала щебетати про білий пісок, острови, Індійський океан і те, як сильно вона сумувала, але я слухав її лише наполовину. Мої очі мимоволі зупинилися на дверях кабінету. Що зараз робить Катя? Може щасливо підкреслює репліки у своєму сценарії?

— Добре, Оксано. Побачимося. Я приїду по тебе в день вильоту.

— Цілую, мій королю! — промуркотіла вона і нарешті поклала слухавку.

Я відклав телефон. Оксана була щаслива. Вона лестилася, обіцяла райську відпустку і змушувала мене знову почуватися тим самим впливовим Мельником, чиєї уваги прагнуть. Але чомусь замість тріумфу я відчував лише втому.