Глава 22 Катя

Мій сон був міцним, але без сновидінь. Коли я нарешті розплющила очі, сонячне світло вже впевнено пробивалося крізь важкі штори. Я глянула на годинник — початок десятої. Тіло відпочило, настрій бойовий. Мій мозок уже почав прокручувати план дня: театр, репетиція, спроба ще раз поговорити з режисером. Я зіскочила з ліжка й, наспівуючи, пішла в душ. Після гарно висушила волосся. Уже накладаючи макіяж, почула легкий звук із першого поверху. Дзенькіт посуду, шурхіт…

На мить серце тьохнуло: Владислав? Але я тут же відкинула цю думку. Він ніколи не дозволив би собі затриматися вдома так довго, бо живе за графіком, де кожна хвилина вартує статків.

«Мабуть, прийшла домогосподарка», — здогадалася я.

Я підвела губи й відійшла від дзеркала. Занурилася в шафу, обираючи сукню. Не хотілося виглядати перед сторонньою людиною розхристаною дівчиною, яка випадково опинилася в цьому домі. Я мала тримати марку «дружини». Одягнувши літню шовкову сукню-комбінацію глибокого блакитного кольору, зібрала волосся в низький текстурний пучок і випустила передні хвилясті пасма. Взула відкриті босоніжки від Джиммі Чу.  Додала кілька вишуканих прикрас і залишилася задоволеною своїм зовнішнім виглядом.

Я спускалася сходами, намагаючись крокувати впевнено. У голові вже крутилися фрази привітання та знайомства.

Зайшовши на кухню, я на мить заціпеніла.

За столом, з комфортом відкинувшись на спинку стільця, сиділа молода жінка. Вона була бездоганна: ідеальна укладка, професійний макіяж, яскравий манікюр, дорога сукня і погляд людини, яка звикла владарювати в цьому просторі. Вона неквапливо пила каву з улюбленої чашки Владислава, а перед нею на столі лежав прозорий пакет, крізь який чітко проглядалося щось звабливо-мереживне.

«Нічого собі домогосподарка у Владислава», — майнула іронічна думка, але я змусила своє обличчя залишитися абсолютно спокійним. Професійна витримка спрацювала миттєво.

— Доброго ранку, — сказала я рівним голосом, проходячи до стійки з кавомашиною, ніби бачити незнайомок у своїй кухні — це моя щоденна рутина.

Жінка повільно опустила чашку. Її очі пройшлися по мені згори донизу, вивчаючи кожну деталь мого образу. Вона не виглядала здивованою. Вона виглядала… розчарованою?

— Доброго, — відповіла вона, і в її голосі я почула нотку виклику. — Ось ти яка… Катя. Та сама «дружина» за контрактом.

Я спокійно дістала чашку, намагаючись не звертати уваги на мереживну білизну, що лежала на столі. Заварила собі каву, повернулася до незнайомки, посміхнулася кутиками вуст і неспішно промовила:

— А ви, судячи з обізнаності, Оксана? Приємно нарешті побачити ту, чиїми парфумами смердять сорочки Владислава.

Оксана на мить змінила вираз обличчя — мій спокій явно не входив у її плани. Вона очікувала скандалу, сліз або, принаймні, моєї ніяковості.

Оксана з іронічним виглядом спостерігала за тим, як я спокійно п’ю каву. Моє мовчання її явно не влаштовувало. Вона граціозно відкрила пакет і легким рухом витягла з нього червоні мереживні трусики, які більше нагадували ілюзію, ніж одяг.

— Власне, я зайшла забрати те, що забула в спальні мого коханого, — вона підморгнула мені, немов старій подрузі. — Знаєш, так поспішала вибратися до нової квартири, що зовсім забула про улюблений комплект Влада. Мій чоловік такий ненаситний, що важко було думати про дрібниці.

Я відчула, як усередині все крижаніє, але м’язи обличчя не здригнулися. Я лише злегка підняла брову, розглядаючи білизну, ніби це був реквізит для вистави, який мені пропонували оцінити.

— До речі, — Оксана піднялася й зробила кілька кроків по кухні, по-господарськи оглядаючи інтер’єр. — Ти ж спиш нагорі, так? Звісно, нагорі. Там така м’яка ковдра…

Вона раптом зупинилася й подивилася на мене з удаваною жалістю.

— Скажи, Катю, а як тобі спати в ліжку, де я не раз кохалася з Владиславом? Не муляють привиди минулого? Хоча, — вона хмикнула, — Влад уміє зробити так, щоб жінка забула про все на світі. Сподіваюся, ти хоча б ванну кімнату зацінила? Те джакузі… воно ж буквально створене для двох. Ми проводили там години. Ти вже встигла випробувати всі його функції. Ой, я й забула — Мельник же тримає тебе на дистанції.

Вона вичікувала. Вона хотіла, щоб я розплакалася, почала виправдовуватися або, принаймні, вигнала її геть. Але я поставила чашку на стійку й повільно повернулася до неї. У театрі кажуть: якщо хочеш переграти суперника — зміни жанр.

— Ви знаєте, Оксано, — мій голос прозвучав м’яко, майже співчутливо. — У мене, як у актриси, дуже добре розвинена уява. Але я не звикла використовувати її для того, щоб порпатися в чужому минулому. Для мене моє ліжко — просто зручне місце для сну, а джакузі — сантехніка преміумкласу.

Я зробила крок до неї, скорочуючи дистанцію, і зазирнула прямо в її ідеально нафарбовані очі.

— Якщо вам було там так добре, то мені щиро шкода, що зараз вам доводиться стояти на цій кухні й переконувати мене у своїй значущості. Щасливі жінки не приходять до дружин своїх коханців, щоб обговорювати постільну білизну чи конфігурацію ванної. Вони просто… щасливі десь в іншому місці.

Оксана на мить втратила дар мови. Її красиве обличчя напружилося, перетворюючись на маску люті.

— Ти думаєш, що ти особлива? — процідила вона, з силою запихаючи мереживо назад у пакет. — Ти — просто контракт. Термін дії якого закінчиться швидше, ніж ти встигнеш вивчити свою роль!

— Можливо, — погодилася я, зберігаючи крижаний спокій. — Але поки цей контракт існує, я б порадила вам повернути ключі Владиславу. Наступного разу я можу сприйняти ваш візит як пограбування й викликати поліцію. Це було б не дуже елегантно для такої… хм, як ви, чи не так?

Оксана різко підхопила свій пакет, обдавши мене хмарою солодких, задушливих парфумів.

— Ми ще побачимося. І повір, це буде жорсткіше, ніж у твоїх п’єсках, — кинула вона, розвернулася на високих підборах і вийшла.

За мить вхідні двері гепнули з такою силою, що, здавалося, затремтіли панорамні вікна у вітальні.