Глава 15 Катя

Повернення до батьківського дому було коротким і, на диво, зовсім не гнітючим. Можливо, тому, що я вже не відчувала себе частиною цих стін.

Батько зустрів нас із тією своєю фірмовою хитрою посмішкою, у якій завжди читався черговий розрахунок. Жодних зайвих слів чи батьківських обіймів. Я мовчки віддала йому кейс із прикрасами — метал холодив пальці, ніби нагадуючи про ціну моєї свободи, — і поспішила до себе. Влада ж він запросив на каву, щоб «обговорити робочі моменти». У їхньому світі робота завжди була важливішою за людей.

Я зайшла до кімнати, де прожила останні десять років. Повітря тут здавалося застиглим. Я раптом чітко відчула: це місце мене більше не тримає. Для мене справді цінною залишилася лише молодша сестра.

Валізи вже чекали біля ліжка — ми з Віталіною спакували все заздалегідь, ніби боялися, що все зміниться і я залишуся жити з батьком.

— Ну що, пані Мельник? — усміхнулася сестра, міцно обіймаючи мене. Від неї пахло полуничним блиском для губ і підлітковим бунтом. — Ось ти і тікаєш з цих казематів.

— Так, Вітусю, вже офіційно втекла, — відповіла я, і в горлі несподівано став тугий клубок суму.

Віталіна відсторонилася і зазирнула мені в очі — надто серйозно для свого віку.

— Він… нормальний? — запитала пошепки. — Не на публіці. Насправді.

Я на мить замислилася, згадуючи його стримані жести та спокійний голос.

— Він чесний. Чемний. І зовсім не скупий. Це вже значно більше, ніж я очікувала від людини, якій мене продали або яку купили для мене. 

— А чому тоді така кисла?

— Не хочу розлучатися з тобою, — зізналася я, і голос мій трохи здригнувся.

— Тю! Ми ж будемо бачитися. Не думаю, що батько заборонить тобі сюди приїздити, — оптимістично промовила Вітуся, а тоді таємниче додала: — А мені Влад сподобався. Знаєш, на весіллі, коли ти нервувала і в тебе тремтіли плечі, він першим брав тебе за руку. Я бачила. Він робив це так… надійно.

Я здивовано глянула на сестру. У пам'яті виринули спалахи камер і тепло його долоні, яке я тоді списала на гарну гру.

— Справді? А я якось не надала цьому значення.

— А між вами щось було… ну, ти розумієш? — Віталіна грайливо підняла брови, намагаючись розрядити атмосферу.

Я мимоволі розсміялася, і цей сміх нарешті вигнав напругу з грудей.

— Так, розказав, що має кохану жінку і я не входжу в коло його інтересів. Навіть дозволив мені влаштовувати особисте життя на свій розсуд.

— Оу! Оце так поворот! А так пристрасно цілував тебе на святі...

— Ой, сонечко моє, це тільки в любовних романах буває: побачив, закохався, викрав. А в нас — бізнес. Хоча б мирно співіснувати — і то вже перемога.

Але Вітуся була невблаганною. Вона тупнула ногою і впевнено вигукнула:

— Він обов'язково в тебе закохається! Ти ж така чудова, справжня красуня. Він просто ще не розгледів!

— Еге ж, його Оксана, мабуть, не гірша… Та менше з тим. Поклич, будь ласка, Григорія, щоб допоміг знести валізи донизу, а я ще раз зазирну в шафи. Раптом щось забула.

Коли ми нарешті вийшли на подвір'я, Влад уже чекав біля авто. Він стояв, спершись на дверцята, і сонце виблискувало на його годиннику. Побачивши Віталіну, він одразу випростався і тепло усміхнувся — без тіні тієї холодної зверхності, яку демонстрував моєму батькові.

— Віталіно, — звернувся він до неї, — радий тебе бачити.

— Я теж, — скромно промовила сестра і несподівано для самої себе зашарілася.

— Приходь до нас у будь-який час, — додав Влад. — Без попереджень і офіційних церемоній.

— Серйозно? — Віталіна недовірливо примружилася.

— Абсолютно, — підтвердив він. — Ти — родина Каті. А отже, і моя теж.

Він сказав це так спокійно та впевнено, що я відчула, як усередині розливається дивне, майже забуте тепло. Це не було частиною контракту. Це була просто людяність.

Прощання вийшло швидким, але теплим. Владислав взяв з Віталіни обіцянку, що вона навідає нас наближчим часом. Коли машина рушила, я ще дивилася у дзеркало заднього виду, поки маленька постать сестри не зникла за масивними воротами маєтку.

— Ти щойно зробив дуже важливу річ, — тихо сказала я, повертаючись до чоловіка.

— Я знаю, — відповів він, міцніше стискаючи кермо. Його обручка блиснула у світлі вечірнього проміння. Владислав не дивився на мене, але я бачила, як розслабилися його плечі.

***

Мені дуже цікаво прочитати ваші думки про книгу, героїв в коментарях, то ж з нетерпінням чекаю від вас повідомлень.❤️❤️❤️