Глава 6 Катя

Різкі слова, кинуті батьком, розлилися холодом по шкірі, проникли до кісток і, мов мерзенні слизькі щупальця, стиснули серце.

Ні. Тільки не це. Я не можу допустити, щоб цей чоловік, який зветься батьком, зламав життя ще й Вітусі!

Перед внутрішнім зором постала весела, життєрадісна дівчинка з ясними синіми очима та милими ямочками на пухкеньких щічках.

Стиснувши гордість до розміру горошини, я повільно повернулася, підійшла до батькового столу й сіла в крісло поруч.

— Я знав, що конструктивна бесіда в нас таки відбудеться, — промовив батько, плямкнувши товстими губами.

— Хм… Я готова вас вислухати.

Батько взяв теку з краю столу, відкрив її, дістав папери й простягнув мені.

— На, читай. Це шлюбний договір. Не вистачає лише твого підпису.

Я розуміла: читати безглуздо. За мене вже все вирішили, і мої потреби нікого не цікавили. Бо я — ніхто і звуть мене ніяк. Та все ж пробіглася очима по пунктах, щоб остаточно переконатися.

— Я підпишу. Але тільки за умови, що ви виконаєте мої вимоги, — глибоко вдихнула і поспішила, поки не втратила сміливості. — Перше: я працюватиму й будуватиму кар’єру. Мій чоловік не має права мені заважати. Друге: ви відкриваєте валютний рахунок у банку на ім’я Віталіни. Перераховуєте суму, достатню для купівлі просторої квартири в Києві та оплати навчання у Франції. Ви ж знаєте, що вона мріє вивчати мистецтво. І ще — ви дозволяєте Віталіні самій вирішувати свою долю і не втручаєтеся в її життя з такими от «шлюбами».

Батько саркастично розсміявся, відкинувся на спинку крісла й уп’явся в мене очима-буравчиками.

— Художниця! Що це за професія така? Повчитися, а потім малювати шаржі перехожим на Хрещатику? Хоча чого я дивуюся… Обоє в свою непутящу мамцю! Але гаразд. Я виконаю твої умови. І навіть більше. Якщо народиш від Владислава дитину, краще хлопчика — забезпечу Віталіні кілька років безбідного життя. Ну що скажеш?

Я здригнулася. Адже в договорі чітко зазначалося, що між мною і чоловіком статеві стосунки не передбачені. Про що я і сказала батькові.

— Господи, яка ти ще наївна! — фиркнув він. — Ти ж артистка. Маєш хоча б теоретично розуміти, як звабити чоловіка. Тим паче про розлучення між вами не йдеться. Житимете разом. Довго і «щасливо».

Кров прилила до обличчя. Мене накрила хвиля огиди — від цієї розмови, від усвідомлення, що я фактично продаю себе. Ні… Мене вже продали. А я лише намагаюся виторгувати бодай щось.

Горошина гордості розчинилася без сліду.

Я підвелася, поправила сукню й тихо мовила:

— Я братиму участь у цьому балагані, який ви називаєте заручинами, тату. Але перед вівтарем скажу «так» лише тоді, коли мої умови буде виконано. Якщо вас це влаштовує — я піду ставати «красивою».

— Цілком, — задоволено кивнув він. — Завтра все владнаю. Приємно бачити, що крапля здорового глузду в твоїй курячій голівці таки є. Можеш іти чистити пір’ячко. Скоро твій «півник» з’явиться. І головне — усміхайся. Демонструй кохання й щастя, особливо для фотосесії. Не дарма ж я оплачував твоє навчання.

— Я вчилася на бюджеті! — обурилася я. — І, мабуть, ви забули, що школу я закінчила із золотою медаллю.

— Ой, йди вже, — відмахнувся він. — Школу вона закінчила! Я туди стільки грошей на ремонт заніс, що дивно було б, якби ти її закінчила інакше.

Знецінення моїх досягнень остаточно роз’ятрило серце. Сльози підступили до очей, але я швидко прокліпалася, не бажаючи дарувати цьому монстру ще одну перемогу. Стиснувши тремтячі пальці в кулаки, не встигнувши добре подумати, я запитала:

— Скажіть, тату… у вас хоч якісь почуття до мене й Віталіни є?

Я не знала, що хотіла почути. Можливо, бодай щось, що довело б: у нього не камінь замість серця. Та відповідь вдарила, мов блискавка.

— Почуття? — визвірився він, перекосившись від огиди. — Так, маю. Я вас ненавиджу. Бо щодня в кожній з вас бачу вашу псову матір — підступну облудницю! Якби ДНК не підтвердило, що ви моя плоть і кров, я б вишвирнув вас із дому, як блохастих кошенят. Посвистіли б до своєї бабці-алкоголічки в Крижопільський район.

Я стояла, рвучко ковтаючи повітря. Серце калатало, мов пташка, затиснута в долоні.

— Як… у нас є бабуся? — прошепотіла я, не знаючи, що сказати.

— Була. Згоріла разом із хатою. Не треба було самогонку гнати, — кинув він байдуже, а тоді грізно гаркнув: — Бісове плем’я! Зіпсувала мені настрій! Геть! Зникни!

Різко розвернувшись, я побігла до виходу — подалі від людини, яка мала бути для мене найріднішою. Подалі від батькових злих слів і глузливого сміху.

***

Від авторки❤️

Вітаю із найсвітлішим святом — із Різдвом Христовим! Нехай у вашій родині панує мир, злагода та любов, нехай діти ростуть добрими та вдячними, а бідність ніколи не постукає у ваші двері. Бажаю багатства, гармонії, сімейного затишку та благополуччя! І Хай Янгол різдвяний захищає вашу родину!

Ваша Валентина Бродська❤️