Наступного дня я прокинулася рано. Шум і гам, що долинав з першого поверху, не дав мені виспатися. Нашвидкуруч накинувши першу-ліпшу сукню, я вмилася, розчесала своє довге, після сну заплутане волосся й поспішила вниз.
Картина, що відкрилася перед моїми очима, залишала більше запитань, ніж відповідей. Вітальнею сновигала купа людей. Хтось заносив оберемки квітів — тут же вправні флористки розбирали їх на букети. Хтось тягнув ящики з посудом, алкоголем, фруктами та іншими продуктами, які одразу зникали в нетрях кухні. Крізь вікна було видно терасу, де розпаковували музичну апаратуру. У двір заїхала велика вантажівка й акуратно зупинилася вздовж газону. З неї вискочили двоє молодиків і заходилися вивантажувати столи та стільці.
Я стояла на сходах, мов укопана, поки роздратований голос батька не вивів мене зі ступору.
Він міцно притискав до вуха телефон і голосно віддавав розпорядження співрозмовнику. Промені сонця висвітлювали його масивну фігуру, і було видно, як з рота летіла слина.
— Ви мене чуєте?! Найдорожчі й убивчо гарні! Сексуальні! Такі, щоб у всіх щелепи повипадали, а в декого ще щось піднялося! І прикраси прихопіть! Мені до дупи, що ви не ювелірний салон! Чи мені вас учити бізнесу?! І стилістів, візажистів — чи як там їх — теж привезіть! Ясно?! І мухою сюди! Мені плювати, де пошили ваше ганчір’я і хто дизайнер! Мене цікавить результат! Все!
Він відключився, шумно видихнув і почав лаяти когось на чому світ стоїть. Аж раптом різко обернувся й уперся в мене поглядом. Важкі, колючі очі ковзнули по моїй фігурі в просторій, мішкуватій сукні. Схоже, побачене його не вразило.
— Так, ти! Швидко зі мною в кабінет. Є важлива новина.
Він рішуче попрямував у потрібному напрямку, навіть не перевіривши, чи йду я за ним.
У кабінеті батько плюхнувся в улюблене крісло, а я так і залишилася стояти.
— Катю, зараз привезуть сукні та все інше. Вибереш найкраще. Сьогодні увечері в нас великий банкет: важливі люди, журналісти, піарники. Маєш із сірої молі перетворитися на принцесу.
Хвиля образи прокотилася всередині й викликала дрібний тремор у руках. Я вважала себе цілком симпатичною і милою — не такою, як змальовував мене батько. Хоч і мала б уже звикнути до його слів, та щоразу це боліло.
— З якого приводу застілля? — якомога байдуже запитала я, ховаючи руки в кишені сукні.
— А я не сказав? — глузливо перепитав батько й зробив паузу.
Він обожнював такі прийоми — змушувати співрозмовника напружуватися й губитися. Та на мене це вже не діяло, тож я мовчки чекала.
— Ми святкуватимемо твої заручини з моїм новим партнером по бізнесу, — навмисне буденно мовив він.
Земля попливла з-під ніг. У легенях забракло повітря. Не чекаючи запрошення, я підійшла до першого-ліпшого стільця й важко сіла… але промахнулася і впала на підлогу, боляче вдарившись стегном.
Мабуть, це виглядало кумедно, бо батько розреготався.
— От незграба! І які ж ролі ти граєш у своєму пересічному, маловідомому театрику? Щось недолуге й потворно-смішне?
— Ага, саме так! Куди ж мені! — прошипіла я, скривившись від болю.
Я підвелася й нарешті сіла на той злощасний стілець. Десь глибоко в душі маленька дівчинка в мені ще хотіла, щоб тато занепокоївся, підійшов, подав руку й запитав, чи я не забилася… Але це було зі світу фантастики. Огрядне жабисько лише вишкірилося й не збиралося нічого пояснювати.
Що ж, раз так — я теж дещо можу.
Набравшись хоробрості, я на одному подиху випалила:
— Я за вас дуже рада, тату, але ці заручини — без мене. Можете самі одружитися зі своїм партнером!
Думаєте, це мало якийсь ефект? Залізобетонна конструкція, що уособлювала мого батька, й бровою не повела.
— Тю, от дурепа. Можеш іти. Дуже треба.
Я здивувалася, але не подала виду. Підвелася й рушила до виходу. І тут наступна фраза вдарила мене, мов ніж між лопаток:
— Замість тебе заміж піде Віталіна. Нам із Владиком відверто начхати, хто буде нареченою.
***
Вітаю Вас у моїй новій книзі, якщо подобається історія — напишіть, будь ласка, коментар, поставте вподобайку та підпишіться на мою сторінку. Все це допомагає просувати книгу, а мені покращує настрій і спонукає писати без затримок.❤️❤️❤️