Глава 4 Катя

Я прийшла з репетиції у піднесеному настрої. Ледь зачинила двері своєї кімнати, як туди влетів вихор у вигляді моєї молодшої сестри Віталінки.

Наша мама померла, коли мені було вісім років, а Вітусі — лише два. Фактично я її виростила, бо батькові до нас не було жодного діла. Ні, звісно, він наймав нянь і репетиторів. Ми відвідували різні гуртки, мали все необхідне. Але люди, які нас оточували, були чужими. Дехто жалів нас і намагався подарувати крихту тепла, та здебільшого всім було байдуже до наших душевних переживань. Вони просто виконували свою роботу — і все.

Ми з Віталінкою були щасливі вже тим, що мали одна одну. Завжди трималися разом. У дитинстві жили в одній кімнаті й спали в одному ліжку. А коли підросли, Вітуся не захотіла жити окремо. Тож для неї переобладнали нашу гардеробну, яка була доволі просторою — і ми знову опинилися на спільній території 

— Розповідай, що з тобою трапилося! Ти вся світишся! — вимагала Віталіна, вискакуючи на моє ліжко.

— Він мене поцілував! — вигукнула я й зашарілася, згадуючи той момент, коли режисер театру показував на мені, як Ромео повинен цілувати Джульєту.

— О-о, — округлила пухкі губи Віталіна й часто заморгала очима. — Я жадаю подробиць!

— Маленька ще, — жартівливо відмахнулася я.

— Ей, мені скоро сімнадцять! Викладай усе!

— Ну… Андрій, мій колега по виставі, ніяк не міг зіграти сцену з поцілунком. І от Вадим Давидович не витримав — вискочив на сцену й обійняв мене. Ніжно провів рукою по обличчю, так пристрасно дивився в очі, що я аж спалахнула… Потім він трохи нахилив мене назад і поцілував. У мене й досі сироти бігають шкірою, як згадую.

Серце забилося так швидко, що я інстинктивно притиснула долоню до грудей, боячись, аби воно не вискочило. Забравшись з ногами на ліжко, я обійняла свого улюбленого плюшевого ведмедика. Вадим Давидович подарував його мені два роки тому — за дебютну роль.

— А що було потім? — не вгавала Віталіна.

— А потім ми репетирували далі. Наприкінці дня режисер попрощався і пішов.

— Ні, я так не граю! — розчаровано зітхнула сестра. — Я думала, він тебе зачекає й підвезе додому.

Я зітхнула у відповідь. Мені б теж цього хотілося. Я таємно закохалася у Вадима Давидовича ще в університеті. Він був моїм викладачем і наставником. Помітив мій талант і особисто запросив працювати у своєму театрі. Йому було трохи за тридцять, але він уже здобув славу талановитого режисера.

Я сподівалася, що наші стосунки переростуть у щось більше. Та час минав, а об’єкт моїх мрій поводився стримано й чемно. Це мене дратувало. Втім, і з іншими актрисами у Вадима романів не було. Хоча багато хто, як і я, таємно зітхав за ним. Ходили навіть чутки про його нетрадиційну орієнтацію. Але хіба може так цілувати чоловік, байдужий до жінок? Я машинально провела пальцями по губах, згадуючи той поцілунок.

— Може, тобі зробити перший крок? — запропонувала моя «мудра» сестра.

— Перший крок має робити чоловік. Запам’ятай це, — сказала я повчально.

— Ха! Катю, ти старомодна. Поки сидітимеш і чекатимеш, твого принца викрадуть просто з-під носа.

— Значить, він герой не мого роману, — легковажно промовила я, хоча в душі щось болісно защеміло. Я дуже сподівалася, що після сьогоднішнього поцілунку щось зміниться.

Уява тієї ж миті підкинула сцени, як я спокушаю Вадима Давидовича. Я гірко всміхнулася. Ну яка з мене фатальна жінка? У мене й стосунків майже не було.

На першому курсі університету я познайомилася з хлопцем — Артемом. Мені здавалося, що це кохання всього мого життя. Він був справжнім красенем і мрією багатьох студенток, але вибрав мене. Ми почали зустрічатися. Артем красиво залицявся: дарував квіти, подарунки, запрошував до театру, в кіно і на різноманітні виставки. Я вірила, що він бачить у мені особистість і кохану дівчину, а не доньку магната. Я ретельно приховувала, що походжу з багатої родини — хотіла бути, як усі.

Від щастя я літала, мов на крилах. Мабуть, це й привернуло увагу батька. Дізнавшись про мої стосунки, він намагався переконати мене, що Артем — не пара. Вмовляв, тиснув, погрожував. Та марно. Я вперше в житті пішла проти його волі, наївно вважаючи, що людина, яка побудувала бізнес-імперію, так просто від мене відчепиться.

Коли розмови не подіяли, батько вчинив жорстоко й підло. Я нічого не підозрювала, продовжувала зустрічатися з Артемом. Ми цілувалися, обіймалися… А коли я була готова на більше — він просто зник.

Батько заплатив йому три тисячі доларів, аби той пішов з мого життя. Було нестерпно боляче, особливо коли Артем зізнався, що від самого початку знав, чия я донька. Він лише сподівався отримати з цього вигоду. Це був нищівний удар по моєму самолюбству, не кажучи вже про почуття, які безжально розтоптали.

Батько чітко дав зрозуміти: так буде з кожним моїм чоловіком, якщо той його не влаштовуватиме.

Я мріяла вивчитися, піти працювати й з’їхати від батька. Але зарплата пересічної актриси швидко повернула мене з небес на землю. У кіно все виглядало красиво. Насправді ж цих грошей вистачило б хіба на оренду крихітної однокімнатної гостинки. А далі що? Цілий місяць класти зуби на полицю?

До того ж я не хотіла залишати Віталінку. Сестра не повинна страждати через мої образи на батька.