Розділ 7

Особливий період рано чи пізно настає в кожного в житті. Для когось це період затишшя, коли проблеми нарешті відступають, як негода. Для когось —  занурення у себе, пошук і переосмислення цінностей. Добре, коли цей час збігається зі сном всього світу. Коли земля вкривається теплою, білосніжною ковдрою і солодко дрімає. Життя тоді розтягується, як гумка, стає на паузу. Дні, хоч і короткі, але здаються нескінченними.

Їхня історія здавалася особливою, хоча б тому, що з кожним місяцем стосунків вони ставали ближчими і ріднішими. Тепер вони думали, що знають один про одного все.

Мірра довго планувала сюрприз для хлопця і зрештою повела його на дах багатоповерхівки. Дах, який завжди був для неї особливим місцем. Відкривати внутрішні замки виявилось не так складно, коли кохаєш.

— Ти що справді боїшся висоти? — сміючись запитувала, чекаючи на Матвія на горішньому поверсі дев'ятиповерхівки. Він стояв на сходах і важко дихав. Так і не зміг перебороти свій дитячий страх, хоч як намагався. — Давай мені руку, — сміливо і впевнено мовила до нього. Протягнула розкриту долоню. Матвій дивився на неї і не міг повірити, що ладен пройти це разом. Несміливо взяв її руку і стиснув пальці. Піднялися на дах і, повільно крокуючи,  разом підійшли до краю.

— Дивись, — захоплено мовила Мірра.

Їм відкривався дивовижний вид на місто. Яскраве сонце освітлювало віддалені частини, засліплюючи очі. Промені у повітрі переливалися усіма кольорами веселки, створювали неймовірну атмосферу початку осені, запалюючи листя золотими відтінками.

— Як гарно! — полегшено видихнув Матвій.

— Атмосферу неможливо побачити, лише відчути, — міцніше стиснула його долоню і заплющила очі. Матвій повторив за нею.

Заплющив очі й прислухався до шуму. Гудіння транспорту, скрипіння металевих дверей, шум вітру, що заглушував звуки міста. Мелодія міста зачаровувала. Слухаючи, як стукіт серця вплітається у цю пісню, Матвій всміхався. Міцніше стискав долоню коханої й почувався щасливим.

— Я тебе кохаю, — сміливо мовив і розплющив очі. Міра розплющила очі, подивилась на Матвія збентежено. Їй і собі було важко зізнатись у почуттях. Не хотіла завчасно щось обіцяти.

— Я тебе теж, — всміхнулася й опустила голову йому на плече.

Вони стояли на даху і мовчки споглядали красу осіннього міста. Серця билися частіше від хвилювання. Здавалося, ніхто не може зашкодити їм. Не в змозі зруйнувати їхнє щастя.

Відтоді минуло кілька місяців, але вони не втомилися один від одного. Мірра успішно пройшла практику, отримала рекомендації й запрошення на роботу. Раділа як дитя такому успіхові, а Матвій радів за неї. Успіхи коханих роблять нас щасливими, якщо кохання щире.

Утім якийсь острах все ж ятрив Матвія. Добре знав, що життя непередбачуване. Хоч і не мав підстав для хвилювання, та певна тривога відлунювала в серці.

Того вечора вони збиралися разом працювати над проєктом Матвія. Останній курс університету й омріяний диплом на руках. Він радів і вже підшукував  роботу. Улюблена справа приносила задоволення і ще більше поєднувала його з коханою. Мірра допомагала йому з дизайном. Проєкт уже був майже закінченим.

Вона сіла на дивані у вітальні. Широкий дерев'яний столик поряд був заваленим ескізами й кресленнями. Мірра поглядала на годинник, працюючи над оформленням дитячої кімнати. Проєкт полягав у тому, що архітектор має розробити креслення будинку за власними уподобаннями, використовуючи всі знання, які здобули за час навчання. Матвій відразу вирішив спроєктувати власний дім, принаймні, яким би він хотів його бачити. Коли вони тільки починали працювати, Матвій натхненно розповідав про нього. Він вирішив, що господинею в цьому домі буде вона. А Міррі подобався будь-який будинок, головне, щоб разом із Матвієм. До того ж квартиру вона мала і була не проти мешкати з ним у ній разом. Вона ненароком промовилась про свої бажання, але Матвій не поспішав переїжджати. Він мав самостійно прийняти рішення, а не під тиском. Хотів бути поряд із коханою весь вільний час, та зраджувати своїм принципам, що чоловік повинен збудувати власне житло, не збирався. Придивлявся квартири для оренди, готуючи сюрприз для Мірри.

Він повернувся додому раніше за інших. Зайшов до квартири, увімкнув світло і прислухався до тиші. Смачний запах із кухні лоскотав у носі. Та він не збирався вечеряти чи затримуватись. Швидко пішов збирати речі. Знав, що робота над ескізами затягнеться, тому планував заночувати у коханої.

Дні стали прохолодними. Осінь минала швидко. Він не помітив, як за клопотами пролітали дні. Єдине втішало, що сірі будні розбавляло спілкування з Міррою. Дівчина внесла у його життя безпричинну радість і невичерпний оптимізм. Матвій захопив кілька теплих речей і почав складати у рюкзак. Зверху поклав книгу. Дорогою купив невеликий подарунок для Мірри. Вона не могла оминути книжковий магазин і часто тягнула його подивитись на полиці. Тож кращим сюрпризом для неї буде новинка сезону.

Поки він збирався, на порозі з'явилась мати. Помітила, що син збирає речі й стривожилась. Останнім часом він зникав з дому. Повертався пізно і весь час затримувався. Вона почала припускати щось погане, але Матвій заспокоїв, що ходить до дівчини. Їй так кортіло познайомитися з нею. Невже вона краще за Анжелу? Зовсім не розуміла, чого сину вона не подобається. З сумками в руках підійшла до дверей і зазирнула в кімнату.

— Синку, — покликала його, — що ти робиш?