Розділ 6

Останнім часом Матвія переслідувало відчуття, що день нескінченний. Він повертався з роботи близько восьмої вечора. Їхав маршруткою до Мірри. Зайняв місце на задньому сидінні біля вікна. Хлопець дивився у вікно і крадькома всміхався. Втома зовсім не псувала його настрій. Ноги гуділи від постійної біганини, м'язи спини нили. Сьогодні їм довелося багато працювати. Будувати не так легко, як він думав. На щастя, подібним підробітком він не збирався займатися усе життя. Проте досвід роботи на будівництві для архітектора вважав цінним. Уже знав усі тонкощі справи й мав уявлення, як поліпшити умови для простих робітників. Та й упередження, що свою справу треба знати достеменно, його стимулювало. Тому ні миті не сумнівався, коли його запросив на роботу одногрупник і друг Денис, який разом із батьком працював у бригаді ремонтників.

Матвій схилився головою на металеву стінку маршрутки й на мить заплющив очі. В уяві постали її сірі, чисті та місячні очі. Якими красивими робить нас природа. За останній тиждень вони бачилися кілька разів. Навчання, робота втомлювали та не перешкоджали бажанню закоханих проводити час разом. Вона так щиро всміхалася і захоплено слухала його мрії. А поряд із нею йому не соромно було мріяти. Усе ставало таким реальним. Її захопливий погляд додав йому сил.

Раніше йому здавалося, що справжнє кохання — це міф. Ще ніколи він так сильно не прагнув бути поряд із кимось. Розлука завдавала болю. Відпускати її руку щоразу було все важче.

Мірра не вірила, що їй так пощастило з Матвієм. Раніше вона сміялася зі слів про справжнє кохання, але сама потрапила в його полон. Їхні почуття нагадували справжнє, щире, п’янке кохання. Усі її дні починалися з думки про Матвія і закінчувались думками про нього. Його переконливі слова про майбутнє неабияк надихали. Все, про що вона могла думати, точніше про кого — це коханий. Кожну мить була подумки поряд із ним. Вдихала його квітково-пряний запах, тонула у глибині його очей. Усе інше в житті стало дріб’язковим.

Тиждень практики навчив її слухати, не перебиваючи. Її наставником був сивий чоловік віком за п’ятдесят, проте дуже вправний і талановитий. Мірра старанно виконувала всі завдання. На щастя, спільну мову вони відразу знайшли. Кінець тижня добігав кінця і дівчина з нетерпінням чекала на  зустріч із Матвієм. Відпросилася з практики раніше. Знала, що Матвій обов'язково заїде після роботи хоч на пів години. Чи можуть чоловіки  кохати так сильно? Вона запитувала себе щоразу, коли він із жалем відпускав її руку і зникав за рогом. Мірра проводжала його поглядом, стояла біля під'їзду і всміхалася вслід.

Вона чекала на нього від ранку. Весь час поглядала на дисплей телефону в очікуванні повідомлення чи дзвінка. Приготувала його улюблений яблучний пиріг, але без нього не починала їсти. Матвій мав першим спробувати.

Покинувши офіс, вона не йшла, а бігла два квартали до будинку. Добре що було недалеко. Її серце калатало і виривалось з грудей. Не могла вона пропустити їхню зустріч.

Матвій вже під'їжджав до зупинки. Маршрутка зупинилася на світлофорі. Його телефон завібрував від дзвінка у кишені й він потягнувся за ним. Коли діставав його, натрапив на "курячого бога". Ще вчора він перерив усю кімнату в його пошуках. Він знайшов його багато років тому, коли їздив із батьками на море. Згадавши про нього, вирішив подарувати коханій. Хай приносить їй щастя. З Міррою він уперше ловив себе на думці, що не хоче бачити її сумною. Тому щиро радів, що найбільшим її сумом, відколи вони разом, була зіпсована страва. Щоб розвеселити дівчину, Матвій побіг за кульками у магазин декоративних дрібничок. Він придбав кульки й повертався додому з оберемком стрічок у руках. Зупинився біля під'їзду під її вікнами. Тоді зателефонував і попросив визирнути у вікно. Стільки радості і щастя було в її очах!

Тепер він тримав його у руках і всміхався. Телефон і далі вібрував у іншій руці.

— На зупинці виходять? — запитав водій і Матвій відреагував.

— Так, дякую, — підвівся і вийшов на зупинці.

Матвій сховав "курячого бога" назад до кишені і подивився в телефоні, хто йому дзвонив. Важко зітхнув і набрав номер мами, крокуючи від зупинки до будинку Мірри. Сьогодні у матері день народження. Матвій зранку привітав її улюбленими квітами — гладіолусами. Кошти, які збирав на подарунок мамі, використали не за призначенням. Коля так і не ліг у лікарню. Матвій дуже засмутився. Усі його плани зруйнувалися. Ні відпустки для матері, ні лікування брата.

— Так, мамо, — мовив він щойно її голос пролунав у слухавці.

— Матвій, де ти ходиш? — непокоїлась вона. — Повертайся швидше. Ми ж святкуємо, — квапила його.

— Скоро буду, — відказав він і вимкнув телефон. Поклав його у кишеню, дістав морський камінчик і, стискаючи його у руці, швидко покрокував до Мірри.

Дівчина кілька хвилин стояла біля під'їзду, відновлюючи дихання. Переконавшись, що не пропустила дзвінок чи повідомлення, піднялася до квартири. Наче передчуваючи появу Матвія, вона крутилася на кухні, заварювала чай, нарізала пиріг. Кожну вільну хвилинку зиркала на екран смартфону, який канув у темряву. Присівши на стілець за стіл, вона позирала то у вікно, то на телефон.

— Я божеволію! — Мовила до себе і поправила комір кофтини.

Їй не вірилось, що все це відбувається з нею, що цей хлопець зачарував її і вона вже не уявляла свого існування без нього. З подругами спілкуватися стала менше, хоча хотілося поділитися з ними своїми емоціями. Та дівчата тільки посміялись, коли вона їм сказала, що закохалась.