Розділ 5

"Зміни – закон життя. І ті, хто дивиться тільки в минуле чи лише на сьогодення, безперечно – пропустять майбутнє."

 Джон Ф. Кеннеді

Кінець літа наповнився ароматом стиглих груш. Їх п'янкий смак відчувався не лише на губах, а й у повітрі. Люди норовили встигнути те, що відкладали. Боялися усвідомити, що час безжально втрачено і дарма намагатись заскочити в останній вагон.

Подруги Мірри вирішили на кілька днів гайнути на море. А що? Їх ніщо не тримає, знялися і поїхали. Мірра зовсім інша, зважена. Принаймні так вона думала, коли відмовлялася від авантюр дівчат. Важка на підйом та пригоди. Чи заважає це отримувати задоволення від життя? Мірра й сама не знала. Просто їй подобалося планувати все наперед. Ретельно готуватися до якогось заходу, а поспіх її лякав.

Мірра чекала на Матвія. Дивне відчуття супроводжувало її, коли згадувала ту ніч. Усе що лишилося — спогади. Ніжні дотики. Вона так і не розгледіла відтінку його очей, зате встигла збагнути глибину душі. Матвій здавався їй чимось схожим на неї. Близьким і водночас недосяжним.

Обіцяв зателефонувати, але номера її не запитав. Дівчата вже посміялися з неї, мовляв, одноразові стосунки. Запевняли, що він просто втік. Мірра не хотіла вірити цим припущенням. Не могла вона помилитись у ньому. Принаймні, на це сподівалася.

— Щось сталося! — переконувала подруг і себе.

Посадивши дівчат у потяг, Мірра неквапливо йшла містом. Від залізничного вокзалу до її квартири йти хвилин тридцять. Погода хороша, вона насолоджувалася вечірнім помірним теплом. Наприкінці літа місто було по-особливому магічним. Відчувались п'янкі аромати та веселі гомони. Чудовий привід прогулятися, ніж довго чекати переповнену маршрутку.

Минуло три дні відтоді, як Матвій пішов. Вона не знала що думати. Дурні думки лізли в голову, але вона відганяла їх. Чому так хвилюється за незнайому людину, сама не розуміла. За один вечір він став їй рідним.

Матвій взяв на себе турботу про брата. Два дні Микола лежав у лікарні, а потім його перевели у диспансер. Звичайно ж, для лікування знадобились гроші. Саме вчасно Матвій отримав гроші, які збирався витратити на подарунок матері. Яке Яремче, коли матері важливіший син. Тому вирішив  віддати їх їй. Боляче було дивитись на неї, а ще більше на зухвале обличчя брата, слухати його побрехеньки. Матвій відчував злість на нього, але важливішим було те, що він лишився живим. Хоч які перепалки між ними траплялися, Матвій щиро любив брата.

Тепер він стояв біля дверей палати, опираючись об одвірок. Схрестивши руки на грудях, з докором дивився на брата. Коля складав речі у сумку і мовчав. Напруга між ними тепер стала ще отруйнішою.

— Не треба на мене так дивитися, — нарешті випалив Микола, кинувши зібрану сумку на стільчик.

Повернувся і подивився на брата зі злістю. Матвій добре знав його наміри. Випала слушна нагода з'ясувати стосунки, поки мати пішла за випискою. Вдома навряд чи вдасться поскандалити.

— Як? — спокійно запитав Матвій і пильніше подивився йому у вічі. Він сподівався побачити там хоч трішки сорому, але, на жаль...

— Ти знаєш, — буркнув Коля. Вмостився на край ліжка і подивився у вікно.

Матвій обіцяв Колі не говорити про наркотики батькам, але той не виконав свою частину домовленості — не кинув дурну звичку. Матвій уже не вірив, що його вдасться вилікувати, хоч як цього бажав. Чи можна вилікувати від егоїзму?! Навряд. Пирхнувши, він випрямився і вийшов з палати. Вирішив почекати на матір і брата у коридорі.

Поряд з блоком медсестри він помітив темноволосу дівчину статурою чимось схожу на Мірру. Зупинив на ній погляд і затамував подих. Чекав що ось зараз вона повернеться і він зможе добре роздивитися її. Дівчина подивилася у його бік і всміхнулася. То була не Мірра. Матвій розчаровано всміхнувся у відповідь і відвів очі. Три дні він не бачив дівчини й страшенно скучив.

Тоді він навіть зрадів дзвінку, який змусив його втекти. Самому так вчинити не дозволила б совість. Він вважав, що так на краще. Першу добу намагався не думати й не згадувати її очей, запаху, усмішки. Але вона, як мана, переслідувала його на кожному кроці. Дурень! Як він міг пообіцяти зателефонувати, а сам навіть номера не запитав. Десь він уже це бачив. Прийом із кіно, коли більше не бажають продовжувати стосунки. Ця думка викликала у нього сміх і водночас сум. Він не хотів, щоб вона думала про нього погано.

Проблеми, які переслідували його на життєвому шляху, неабияк гнітили. Часом він хотів усе кинути й утекти кудись далеко в інше місто. Мегаполіс чекав його у снах. Тепер хотів втекти до неї. Ті години, проведені разом, стали для нього раєм. Місцем, де він просто жив, насолоджувався. Не думав про брата, його брехню та проблеми. Матвій відчував легкість і страшенно боявся.

Сьогодні він мав вільний вечір. Навчальний семестр мав початися вже за три дні. Тоді його графік зміниться кардинально. Після занять доведеться бігти на роботу. Чи потрібні йому зараз ці стосунки? Мабуть, це і було однією з причин, чому він досі не пішов до Мірри.

Добре знав її адресу, і вже кілька разів проходив повз будинок, повертаючись додому з роботи пізно увечері. Дивився на вікна з дитячого майданчика і пригадував її дзвінкий сміх. Всередині було темно і він засмучувався. Навіть силует у вікні полегшив би біль, розвіяв невпевненість. Але...